Стосунки громадян в державі - це, дійсно, свого роду спортивна гра. Де є власні правила, закладені в Конституцію.
***
Я з дитинства є футбольним уболівальником і згодний з тим, що, коли футболіст схопив м'яч у руки і понісся до чужих воріт - то це вже не футбол, а регбі. Але...
***
Кожен скаже, що правила гри в спорті - це святе.
І ніколи жоден футболіст, чи баскетболіст не зізнається, що він систематично порушує правила. І робить це свідомо.
***
Але є правила, а є стратегія і тактика боротьби. Які часто суперечать правилам і навіть свідомо їх знецінюють.
***
У кожній команді, тренер якої мріє про перемогу, кожного гравця наполегливо вчать порушувати правила. Якщо це, звичайно, виправдано.
Тобто, якщо покарання за порушення правил завдасть команді менше шкоди, ніж їх дотримання.
***
Умінню не зупинятися перед порушенням правил, вчать ще з дитячо-юнацьких спортивних шкіл.
Про що сперечаються футбольні експерти, розбираючи дії захисника, який, аби запобігти голу в свої ворота, збив з ніг чужого форварда?
Вони не оцінюють його дії з точки зору моралі. Вони з'ясовують, чи були ці дії виправдані, чи допомогли перемогти.
Якщо завадили - "ганьба, підвів команду", якщо допомогли - герой!
***
Часто так буває, що гравця, який отримав червону картку за "фол останньої надії", уболівальники його команди проводжають з поля вдячними оплесками.
***
Цей вибір чи не щохвилини стоїть перед кожним гравцем на футбольному полі - зіграти за правилами і чесно програти, чи знехтувати ними і виграти?
***
Є тренери, які не обмежуються тактикою, а перетворюють порушення правил на стратегію.
Це жорстка стратегія - вона покликана поламати гру суперника, деморалізувати його, перетворити на безвольних статистів... Але вона діє. І вітається, якщо сприяє перемозі.
***
У сучасній історії футболу є кілька випадків коли гравці зізнавались суддям, що непомітно зіграли рукою. Але вчинки цих футболістів залишилися маловідомими.
Однак усі знають про "руку бога" від Дієго Марадони, який цією рукою виграв для збірної Аргентини принциповий поєдинок з Англією.
Порушник правил і брехун - став героєм для аргентинців і легендою в історії гри.
***
Досвідчений уболівальник тільки іронічно поплескає по плечу свого молодшого колегу, який журиться з того, що його команда грає не за правилами: "Треба зарубити собі на носі: "не за правилами" може грати тільки команда суперника".
***
Про що, власне, я?
А про те, що має рацію одна блогерка, яка написала, що держава веде гру із суспільством.
Але й суспільство веде гру з державою, хіба ні?
І кожен прагне вести свою. І кожен не зупиняється перед порушенням правил - якщо це політично, а тим більше стратегічно вигідно.
Порушуючи кожен у свій спосіб Конституцію, політичні гравці морально почуваються не менш як Марадоною, якому бог допоміг подарувати благо своєму народові.
***
Така вона - логіка будь- якого політичного процесу. Що в середині України, що поза її межами...
