Цікаво читати коментарі, що, мовляв, не треба звинувачувати у зовнішньополітичних результатах нашу владу чи дипломатію.
Адже вони не можуть вирішити всі проблеми світу, з яких випливають процеси в політиці сусідів і партнерів…
Гарна спроба, але марна.
У тім-то й річ, що скрізь, в усіх країнах і організаціях протікають різні процеси. І мистецтво домагатися потрібних рішень полягає в тому, щоб підхопити сприятливі тенденції і уникнути супротивних.
Прикладів не бракує. Ані Угорщина, ані хтось інший не заблокував Україні безвіз у 2017 - незважаючи на міграційну кризу.
Нідерланди не ветували ратифікацію Угоди про асоціацію - незважаючи на негативний результат референдуму.
Словаччина брала активну участь в постачанні в Україну газу з Європи - попри активність (уже тоді) Фіцо.
Вселенський Патріарх надав Українській Церкві Томос - попри шалений опір росії на всіх рівнях і впевненість москви у скептичному ставленні Туреччини.
Інвестиції почали приходити в Україну після 2016, незважаючи на відтік російських грошей і шалену антиукраїнську кампанію…
Результат - це поєднання зусиль, умінь, застосування правильних інструментів, наполегливості, і лише трохи везіння.
Тож розповідати про «зелений виноград» чи «гранати не тієї системи» - це жалюгідне пояснення.
Зміст, учасники і інструменти роботи з партнерами та союзниками … потребують серйозного перегляду.
Питання Уряду національної єдності - з професіоналів, незалежних від Банкової - стає питанням виживання.
