«Politico» пише про «розмови» в ЄС щодо «прискореного», але «обмеженого» членства України в ЄС, можливо й 2027 року.
Поки це «розмови» - такі ж, як і все, що стосується «піс ділу». Але сам підхід викликає кілька серйозних питань.
«Розмови» ідуть навколо 5 «кроків».
Один - найважливіший для визначення порядку денного в Україні. «Забезпечити готовність України». Це те, з чим поки мають найбільше проблем і Володимир Зеленський та його оточення, і їхні «слуги» в уряді на парламенті.
Бо їхній підхід - «ніде не дінуться, візьмуть». Натомість ЄС - рекордсмен у виставленні вимог і доведення до кінця їхнього втілення.
З ними найкраще працює підхід, який Петро Порошенко застосував при отриманні безвізу: погодити вичерпний перелік змін (той самий «список 141 реформи», від розгортання антикорупційної інфраструктури до запровадження біометричних паспортів) - і після його втілення отримання результату.
ЄС іде цим шляхом - Украіні виставлено 10 пунктів, де все, що давно вимагає Брюссель, але від чого тікають «у Зеленського»: від перезавантаження ДБР до посилення антикорупційних процедур. Без цього - а також без відмови від тиску на опозицію, активістів, журналістів - жодного руху до ЄС не буде.
Другий крок - дуже небезпечний для інтересів України. Це називається евфемізмом «калібрування». Україну можуть «вперше» прийняти до ЄС не з усім комплексом прав та обовʼязків, а під «процес».
Де, знов-таки, набуття прав (вирішального голосу, доступу до фондів і ринків) буде поставлено в залежність від змін у країні.
Це те, що «у Зеленського» правлять відкласти «на потім», аби зараз не думати - і аби про це не думали українці. Щоб продати нам «Нас беруть до ЄС!», а деталі буцімто «неважливі».
Це - хибний і нечесний підхід. Бо він створює загрозу дискредитації вступу до ЄС, озброює євроскептиків: мовляв, чи отримали те, за чим ішли?
Від чесних єдиних для всіх правил, до можливостей для виробників і рівня життя для громадян.
Реальна успішність переговорників на європейському напрямку визначатиметься не хвацькими гаслами в ефірах, а відповіддю на питання, яким буде наповнення курсу на ЄС і вступу до Союзу.
Інші три «кроки», за даними “Politico”, стосуються персонально Віктора Орбана. Він, як начебто сподіваються в Брюсселі, або втратить владу після виборів навесні, або його зможе переконати Трамп, або ЄС дозріє до зміни процедури голосування і відходу від принципу консенсусу, чого донині Союз намагався уникати.
Однак усі ці побудови поки лишаються суцільною теорією - поки до будь-якого «піс ділу» не примушено росію. Для путіна і його поплічників поки ціна зупинки - з сотнями тисяч убивць, які повернуться в громади, з економічним занепадом, який уже не можна буде списати на війну, і без відповіді на питання «навіщо все це було» - вища ціни продовження.
Тому єдиний шлях до миру - змінити цей баланс для росії. Зробити ціну продовження війни нестерпною.
Це - кратне зростання втрат на фронті і руйнування інфраструктури війни в тилу, шляхом посилення підтримки ЗСУ.
Це - радикальне урізання доходів і зростання ризиків через системні санкції проти рф.
Це - позбавлення сенсу атак на мирні українські громади - через посилення ППО/ПРО і розгортання ремонтних, замісних і децентралізаційних можливостей для енергетичної та комунальної інфраструктури.
Донесення цих трьох «кроків» до партнерів; переконання, що без цього жодний «піс діл» неможливий - це і є надзадача для зовнішньої політики.
Але її виконати не можуть, залучити спроможності - не хочуть.
Тож і годують суспільство розповідями про «піс діл» у березні і виборами - бажано, із збереженням воєнного стану - у травні.
Але справжній мир і Європа від того ближчими не стають.
