Мій особистий погляд на поведінку людини, яку наш народ привів до влади в найкритичніший для нашої історії момент.
Коли грабіжник краде майно, а потім повертає його, аби пом'якшити покарання - злочин від цього не перестає бути злочином. Адже він ВЖЕ стався. Як би особа не намагалася виправитися - процесуальні дії мають бути запроваджені, й оцінка діям або бездіяльності має бути надана у правовий спосіб. Я зараз не торкаюсь совісті, не питаю, як їм спиться ночами (питання, популярне на "стадіоні" 2019-го) - це має сенс робити, коли совість таки є. Не в цьому випадку.
Два паралельні "треки" (як любить говорити наш президент):
1. Необхідність притримуватися бажання народу йти до Євросоюзу.
2. Гальмування цього самого процесу внутрішніми діями, своїми і своїх друзів.
Ми буксуємо. Як автівка, яка вперто їде вгору, але навантажена зайвими речами, з навмисно створеними їй перепонами. Водій робить вигляд, що теж хоче їхати, але доїхати - не його мета.
Я не вірю в те, що люди змінюються кардинально. Вчора "Україна - повія", а сьогодні "Слава Україні" - це неможливо всередині, на рівні усвідомленості. Якби це було усвідомлено - Міндічу було б закрито дорогу до керування посадовими особами. Ніякі будинки в Козині для "Вови" та "Андрія" не будувалися б. З тою самою наполегливістю, з якою переслідуються політичні опоненти - каралися б і вчорашні друзі, які присосалися до українського бюджету.
Спочатку була війна. З лютого 2014-го року офіційно. Потім ми відкрили дорогу росіянам на наші міста. Сотні тисяч людей прокинулись в окупації. Тисячі були вбиті. А тепер ми чуємо підкреслене "гарант Конституції". Нагородження військових, підтягування Буданова задля шматочка його більш позитивного рейтингу; фіктивне, а не фактичне усунення Єрмака від впливу на керування державою - це все замітання сміття під килимок.Злочин ВЖЕ стався. Все наступне - намагання уникнути справедливої відповідальності за скоєне, навіть якщо воно звучить правильно написаними текстами, патріотичними гаслами, одягнене у вишиванки тощо. Цьому немає віри, бо вчора було "Україна - повія" і "Владімір Владіміровіч, забєрітє нас за долгі". Сьогодні - мільярди своїм друзям. На чому може базуватися чиєсь очікування, що завтра тут з'явиться чесність?
Питання усвідомленого розуміння трагедії українського народу, складної історії боротьби за саме існування, того, що саме зараз, саме в ці дні ми вирулили з російського болота такою страшною ціною (цвинтарі по всій країні) - навіть не підіймається. Наверху відправляють "двушечку на москву", обирають колір дверей для маєтків, роблять вигляд, що не в курсі, чим займаються їх друзі - а воюють і гинуть інші.
