Малий скиглить. Йому чотири. В хаті немає їжі.
- Зачекай, малий, батьки скоро повернуться, - старший скиглить мовчки, йому страшно. Йому сім. Лише. Він намагається вдавати з себе дорослого, поки дорослих вдома немає, а вулиця вибухає вогнем.
На кухні вибило вікна. Скло розсипалося по всій кімнаті. Всередину вривається вогкість після дощу, і протяг торкається дитячих облич, залазить під тонку одежу, лоскоче очі, вириваючи з них сльози мимоволі. Батьків немає вдома вже багато годин.
Старший підставляє стілець до шафки на стіні, шукає дешеві цукерки, що їх мати тримала про запас. Давала по одній за те, що добре їли суп. Зараз супу немає, і хліба також. Цукерки знайшов. Одну собі - дві малому, щоб не плакав.
- На, не хнич. Ходімо звідси, бо тут холодно. Татко полагодить, коли повернеться.
Десь над хатою пролетів дрон. Вибухнув. Вибухова хвиля підхопила протяг і понесла його далі кімнатами, разом з темрявою, що йшла без запрошення. Вся ця компанія, як нахабні гості, тихо хазяйнувала в будинку, де забилися в куток налякані малі діти.
Батьки ще зранку лежали вбиті дроном надворі.
***
За мотивами реальних подій. Ці дні. Добропілля.
Дітей евакуювали наші військові (є відео).
P.s. Справжнім дітям 6 і 9.
