"Занадто багато вкладено - занадто складно зупинитися. Ось чому вони посилюють терор" - Олена Кудренко

"Занадто багато вкладено - занадто складно зупинитися. Ось чому вони посилюють терор" - Олена Кудренко

Раніше я не могла пояснити це професійними термінами, зараз я насмілюсь назвати це зокрема й фрустрацією. Вони не досягають цілей на полі бою, всередині їх "колбасить", вони перейшли червоні лінії, і ті, які червоніші, й зараз б'ють настільки оскаженіло, наскільки можуть.

Колись Німеччина оскаженіло бомбила Лондон. Було таке бомбардування (операція Бліц) в 1940 році. Спочатку били безперервно 57 ночей поспіль. Потім вже не кожну ніч, але тривало це місяцями. В Лондоні від цих атак загинуло до 30 000 цивльних, по всій Британії - до 43 000 цивільних. Історія знає різні приклади, але зокрема те, що зараз робить росія, принаймні мені виглядає як останній їх інструмент тиску, бо інші не спрацювали.

Звідси - удари по маршруткам в Краматорську, більше 30 загиблих, здається, за раз. Прилуки, моє співчуття. Масові жертви не закінчуються, і тепер наші "брати-слов'яни" (з царським символом у вигляді тюбетейки, обшитої хутром, ага, "слов'яни") в безсильній злобі, що затьмарює розум, винищують цивільне населення. Сказати, що це тверезий розрахунок - складно. Кидати своє м'ясо на українські позиції - теж складно назвати вмінням воювати. Ще німці писали, що радянські війська дивують своїм дном в організації й стратегії. Припускаю, що це таки фрустрація - безсильна злоба всередині московитів, яка виїдає їм мозок. Далі вони вже думають так: якщо не вийде перемогти повністю, то хоча б зробимо Україні невимовно боляче, щоб знала. Їй буде боляче - хоч від цього росіяни отримають задоволення.

Якщо на когось у великих містах діють такі речі, як порівняння - то в Україні є ті, кому гірше. З усією повагою. КАБи посеред дня в центр міста. Напівмертві міста, або вже давно мертві як такі. Полювання дронів за цивільними. Неможливість проїхати дорогами, бо прострілюються ворогом, а тільки полями. Давно порожні вулиці, хоча в будинках є якесь життя. Ніяких, звісно, кав'ярень, підземних паркінгів, театрів, бізнесів, а тільки важке багаторічне виживання посеред пекла. Люди роками живуть без тепла, розваг і комунікацій. Є ті, яким гірше. Пам'ятаймо