Дипломатія, як спосіб вирішення проблем, появилася разом з проблемами. Способи такого вирішення були найрізноманітніші. Цікаві й не дуже, з наслідками позитивними й негативними, іноді комічними. Все залежало і від рівня інтелекту й культури дипломатів, і від політичної кон’юнктури.
Так Мюнхенська змова, Будапештський меморандум мали наслідки трагічні. І не тільки для України. Хоча і в першому, і в другому випадку учасники були порівняно культурні.
Нерідко дипломатичні епістоли були хоча й короткими, але змістовними. Вони демонстрували і силу, і гідність дипломатичного послання. «Іду на ви!»
Часто кумедними. Після викрадення римлянами сабінянок, цар сабінян Тацій, створивши добру армію, пішов на Рим війною. У розпалі битви сабіняни натиснули на римлян так, що здавалося, перемога вже у них в кишені. І тут вступила в дію дипломатія. У розпалі битви на поле вибігли викрадені сабінянки з немовлятами на руках. А Бріна, донька царя, підбігла до нього, дала йому своє дитя і сказала: «На, потримай внука!» На всіх напав шок. І цар зупинив битву. Війна закінчилась. Сабіняни і римляни помирились.
Дипломатія у парі з армією допомогла Богданові Хмельницькому створити державу. А Степанові Мазепі – зберегти її.
З втратою незалежности українська дипломатія замовкла на століття.
У період відновлення країни на початку ХХ століття дипломатія почала кволо оживати. Скоро москва задушила її в зародку. Чи не єдиним активним і гідним повноваженим представником української нації був тоді Український народний хор, яким керував геніальний музика Олександр Кошиць. Хор емігрував ще до поразки України. Він був створений за розпорядженням Симона Петлюри. Але хор був представником нації, а не держави.
Коли московський агент убив Петлюру, захистити гідність Верховного Отамана вже не було кому. Вся європейська журналістика, дипломатія кинулась захищати вбивцю. Захищав терориста і Ромен Ролан, і Альберт Ейнштейн. Усі були переконані, що Петлюра організовував переслідування євреїв. Тотальна брехня заволоділа всім світом. Це кажу не для того, щоб дорікнути небіжчикам, це кажу для того, аби ми зрозуміли нарешті значення пропаганди. Половина українців і досі знаходиться у полоні ворожої облуди.
Те, що Симон Петлюра захищав євреїв, що у його Уряді було Міністерство єврейських справ, що євреї були заступниками Міністра закордонних справ, та Міністра праці, а його самі євреї називали «ж.дівським батьком», московська пропаганда начисто стерла з пам’яті Європи.
За вбивство Симона Петлюри несе відповідальність не тільки той недоносок, а й політики й журналісти, які свідомо відштовхували правду. Відштовхують і досі.
Короткий епізод.
Коли в Петлюри відбувалася нарада, до кімнати без дозволу увійшов військовий з терміновим повідомленням – спіймали шпигуна.
- Уведіть, - розпорядився Петлюра.
Коли увели худого, змученого молодого чоловіка, який замість привітання продекламував початок вірша – «Поет рождьон нє для войни», Петлюра піднявся і сказав
- Панове встати! Перед нами великий поет.
Усі встали.
Це був Осип Мандельштам. Поет ішов до свого колеги Максиміліана Волошина. Через війну, пішки ішов шукати побратима по духу. Що зробив Петлюра. Дав загін військових, щоб ті провели Мандельштама на Південний берег Криму до Волошина. І його таки живого й неушкодженого довели до Коктебеля.
Здається, епізод дріб’язковий. Так. Але тоді є питання: чому жоден пісатель, науковець, які пишуть про стосунки Волошина й Мандельштама не згадують, як він дійшов до Криму без грошей, через фронти, через небезпеки потрапити до бандитів?
Надіюся, це всім зрозуміло.
Цей вчинок говорить про те, що вже у той час українська політична і військова еліта розуміла, що таке гідність людини. Можете собі уявити, що хтось із сучасних політичних лідерів встане перед поетом.
Не копайте мене, що я торкнувся рос культури. Тут не про рос, тут про культуру українську…
Ярослав Трінчук
Фото: А так виглядає сучасна дипломатія, бо до влади прийшов набрід з київської об'їзної.
Вони так нічому за весь цей час перебування у владі не навчились, не виросли, як то кажуть, до рівня державних мужів і доньок
