1. Росія звикла піднімати ставки, звикла залякувати партнерів, шантажувати та погрожувати. Росія не знала ситуацій, коли шантаж не працює, а партнери - продовжують діяти, не зважаючи на її дії.
2. Приблизно так розвивалася ситуація з українським зерном. Спочатку - блокада українських портів протягом пів року. Потім - санкції на Росію подіяли і бажання повернутися хоча б частково на продовольчі ринки, отримати критично важливі запчастини змусило Росію підписати з ООН та Туреччиною зернові угоди. Не з Україною, що важливо.
3. Україна після підписання з Туреччиною та ООН угод про безпеку при постачанні зерна та інших документів, що діють до 19 листопада, починає розмінування, і тільки потім - активне відвантаження зернових з портів Одеської області. Росія в перший же день, ще до початку завантаження суден, вдарила ракетами по Одеському порту.
4. Проєкт працює: до 4,5 млн. т. зернових на місяць відвантажується обумовленим коридором. Росія періодично робить незадоволені заяви, що наше зерно скуповується не тільки бідними країнами, а російське погано продається .
5. Щоденні обстріли української цивільної інфраструктури російськими ракетами та дронами, з точки зору російської дипломатії, абсолютно не суперечить нормам міжнародного права та домовленостям із ООН. А от влучання українських засобів ураження в кораблі, які наносять ці ракетні удари, вони вважають порушенням Україною зернових(!) угод між ООН та Росією, в яких Україна не є стороною. Ба більше: Росія заявляє, що ураження її славетного Чономорського флоту відбулося з зернових караванів.
6. Росія каже, що виходить з угод. Потім Росія каже, що призупиняє участь в угодах. Потім Україна продовжує відвантаження, порадившись з ООН та Туреччиною. Потім Президент Туреччини каже, що далі зерно буде вивозитися під турецькими прапорами. Після цього шантажист відповзає і каже, що знов бере участь в зернових угодах. Питання, навіщо все це? Відповідь: шантажист не звик до ігнору.
7. Серед інших останніх подій. Лавров вирішив почитати публічно Пушкіна. Про те, що Захід не повинен втручатися у війни між слов‘янами, які все одно виграє Росія. Залякав Захід? Ні. Вчергове довів, що Пушкін - імперський пропагандист і його пам‘ятники в Україні - відверто зайвий елемент ландшафту.
8. Росія вирішила вчергове втрутитися у конфлікт між Вірменією та Азербайджаном. Результат - спільна заява ні про що. Впевнений, що наступ Азербайджану, підтриманий Туреччиною, продовжиться. Росія більше не може ламати через коліно колишні республіки СРСР.
9. Росія вирішила повчити керівників країн Центральної Азії на спільному саміті. Результат - жорсткий опір з боку абсолютно проросійського, дуже корумпованого пожиттєвого «лідера нації», Президента Таджикистану Рахмона (симптоматично - ще й колишнього директора радгоспу ім. Леніна). Такого опору не було з 1992 року, коли він фактично очолив країну. Все змінилося, шантажу не вірять.
10. І останнє. Я не дуже розумію, чому, на фоні падіння російських політичних акцій, грузинський народ мовчить. Мовчить, хоч і має Президента Саакашвілі за ґратами. Мовчить, хоч окуповано 20% території країни. Мовчить, хоч тисячі і десятки тисяч росіян мігрували в країну. Також я не розумію, чому демократичне керівництво Молдови, замість того, щоб звернутися до України про допомогу і спільно вирішувати цілу низку важливих для обох країн питань, чекає, коли російські агенти Шор та Плахотнюк, які багато років грабували країну, повернуться на хвилі проросійських бунтів.
