Вірогідно, багато хто з вас пам‘ятає історію застосування хімічної зброї Асадом-Путіним у Сирії. А іншим нагадаю.
Коли рахунок загиблих (від рук урядових військ) у Сирії мирних жителів йшов на десятки тисяч, світова спільнота почала тиснути на президента Обаму, що він має втрутитися в конфлікт і покарати Башара Асада. Натомість, авансовий нобелівський лауреат оголосив, що вважатиме перетинанням червоних ліній урядовими військами застосування хімічної зброї, і це негайно призведе до жорсткої відповіді з боку США. Ця заява фактично означала, що Асад (за допомоги Путіна) може продовжувати застосовувати будь-яку конвенційну зброю проти бунтівних міст - літаки, гелікоптери, ракети, танки, артилерію - реакція США обмежиться лише «глибоким занепокоєнням».
Та й цього карт-бланшу на геноцид мирних сирійців Путіну виявилося замало. Він вирішив провести безпрецедентну за яскравістю спецоперацію, котра дозволила йому досягнути цілого ряду стратегічних цілей, головна з яких - перевірити межі дозволеного у застосуванні сили в Сирії. Тому, розуміючи фатальну нерішучість і боягузтво американського президента, вирішив остаточно принизити США та, ігноруючи загрозливі карти майбутніх ударів Томагавками по головних військових цілях Сирійської армії, котрі Білий дім почав зливати в пресу, віддав наказ у серпні 2013 скинути хімічні бомби на місто Гуту, яке знаходилося під контролем опозиції. Кількість загиблих у тій атаці мирних жителів за оцінками незалежних джерел, перевищило півтори тисячі людей, у тому числі, дітей.
Як і розраховував Путін, Обама відмовився від свого зобов‘язання втрутитися в конфлікт, натомість, скористався путінським роялем у кущах - дуже своєчасною пропозицією проконтролювати процес знищення Асадом сірійської хімічної зброї.
Так найбільший світовий терорист за сприяння Обами став головним миротворцем і впливовим партнером США, одночасно отримавши доказ, що нерішучий і боягузливий Захід здатний пробачити йому будь-які злочини - «ліш би нє било войни».
Для Сирії та історія закінчилася зовсім сумно - відкритою участю російських військ у війні, килимовими бомбардуваннями міст і півтора мільйонами загиблих (до речі, і «знищена» під російським контролем хімічна зброя там іще не раз застосовувалася). Немає сумніву, що й російська агресія в Україні є одним із наслідків тих подій і відчуття безкарності, котре сформувалося тоді в московського диктатора.
Враховуючи його «модус операнді», немає сумніву, що вирішальним фактором наразі стає реакція Джо Байдена на нове перетинання червоних ліній. Якщо московити відчують слабину в стилі колишнього байденівського шефа, світ обов‘язково зіткнеться з наступним застосуванням зброї масового ураження - ймовірно, не лише хімічної й не лише в Україні.
Тому, якщо інформація про хімічну атаку в Маріуполі підтвердиться, слід розуміти, що прийшов час «Ч» для американської влади.
І, можливо, для людства взагалі
