"291 день навали" - Олександр Красовицький

"291 день навали" - Олександр Красовицький

1. Багато українців у перші дні залишили власні домівки. Багато хто з тих, хто поїхав зі Сходу, Півдня та Центру, досі перебувають на Заході країни або в інших країнах світу. Багато хто взагалі не має, куди повертатися. Наша держава не в змозі платити своїм громадянам значні кошти на утримання, ми розраховуємо на допомогу іноземців, які приймають українські родини закордоном. На жаль серед тих, хто поїхав, багато чоловіків працездатного віку, які могли б тут працювати на перемогу, не обов‘язково в лавах ЗСУ. Але сталося, як сталося. Хтось із них встиг 24 лютого до рішення про обмеження виїзду перетнути кордон України, хтось «влаштувався», скориставшись корупцією на кордоні; хтось використав «таємні тропи». Чи планують ці люди повертатися? Питання риторичне. Багато хто має тут квартири та бізнес. Хтось допомагає ЗСУ, або волонтерить, але, думаю, більша частина з них просто чекає. Чекає, чим все закінчиться. Чекає, чи буде відповідальність за незаконне порушення кордонів (можливо, хтось планує і повертатися так само через ліси та болота)?

 2. Є люди, які вимушені були виїхати з України через Росію. Багато хто зі справжніх патріотів, які були на Півночі Харківщини, або на Півдні Херсонщини, зумів виїхати через Росію до Європи. Хтось повернувся до України через Європу. Хтось - давно в лавах ЗСУ. Але хтось з тих, хто залишав країну через російські кордони, зробив інший вибір, залишившись на території ворога, або не вірить в майбутнє України; або любить «русский мир» та вірить путінській пропаганді; або просто втратив бажання боротися. Є й такі, кого там утримують силою, і у нас вкрай мало інформації про це.

 3. Багато українців у Європі знайшли нову роботу, платять податки і почувають себе впевнено, дехто - навіть нові сім‘ї. Одні чекають на Перемогу, щоб нарешті повернутися, інші – живуть на дві країни. Частина емігрантів обрали майбутнє у США чи Австралії, але більшість ухвалить остаточне рішення після перемоги, коли буде зрозуміло, яким буде післявоєнне життя в Україні та перспективи. Так, це життя.

 4. Україну майбутнього ми повинні побудувати вже сьогодні. Є сотні питань, на які має відповісти влада, але є й ті, на які має відповісти кожен з нас. Правова держава - це дотримання закону керівництвом держави, а не життя «по поняттям». Це несприйняття корупції на найбуденнішому рівні, найдрібнішої - перехід на червоне світло, кермування в стані алкогольного сп‘яніння, хабар лікарю чи вчителю. Правова держава - не тільки обов’язок платити податки, а й справедлива податкова система, яка заохочує це робити. Це про важливість кришталево чистої репутації, коли є сусід, який так само сумлінно сплачує податки, а суддя ухвалює безсторонні і зважені рішення, які ґрунтуються на законі і не викликають у суспільства сумнівів.

 5. Нашій державі доведеться змагатися з країнами ЄС за душі мільйонів громадян, які сподобалися європейцям і прижилися у їхньому суспільстві. І це природньо, адже наші люди - освічені, надійні, працьовиті і законослухняні. Сьогодні Україні важко витримувати конкуренцію, адже триває війна, але завтра ми повинні виграти її, показавши першим, хто повернеться додому, що тут на них чекають і тут у них є майбутнє.

 6. І так, українці повинні мати бажання народжувати тут нове покоління щасливих людей для життя у країні, яка перемогла і зовнішнього, і внутрішнього ворога.