1. Повторюючи знову і знову фразу «треба гарантувати безпеку Росії», Макрон або забуває сказати «Україні», або формулює речення так, що Україна і Росія опиняються на рівних шальках терезів. Це Росія, яка знищує Україну восьмий рік, має від світового співтовариства - свідка середньовічної жорстокості агресора, отримати гарантії захисту? Від кого, від України? Чи від Франції та інших країн НАТО? Чи від Грузії та Фінляндії, які тільки і думають, як взяти під свій контроль Москву? Насправді, ядерна держава завжди захищена страхом всього світу перед нею. Якби рік тому Путін погодився на справжні перемовини з НАТО та Байденом щодо взаємної безпеки, був би змушений відвести війська від кордонів України і те, що відбувається майже рік, стало б неможливим. Однак зараз можемо константувати, що він у вогні цієї війни спалив значну частину російської професійної армії, знищив вже три тисячі танків та шість тисяч бронемашин, по дві сотні гелікоптерів та військових літаків, зменшив кількість крилатих та балістичних ракет, якими обстрілював Україну, майже в десять разів. Таким чином, врезультаті цієї війни, Путін знайшов спосіб максимальної демілітаризації Росії і, якщо не рахувати ядерну зброю, в протистоянні «Росія-НАТО» Росія отримала «значну перевагу».
2. І до воєнних поразок. Херсонська операція у війні з Україною. Тут відлік варто вести від початку липня, коли фактично закінчився другий період гарячої фази цієї війни і наступ російських військ на Донбасі вщух, а Путін почав шантажувати Україну та Захід приєднанням Херсонщини, Запоріжжя та терористичних псевдореспублік Донбасу до Росії. Тоді ж внесли зміни до Конституції держави-агресора щодо окупованої української території, згідно з якими вона визнавалася частиною РФ, що легітимізувало на збочений лад (адже тут не йдеться про право) «захист», зокрема, і Херсонщини з «використанням всієї наявної зброї», маючи на увазі ядерну. Це вже був третій акт ядерного шантажу людства протягом цього року після захоплення Чорнобильської зони, а потім і Запорізької атомної станції. Зрозуміло, що це не вплинуло на плани командування ЗСУ щодо звільнення території України від окупантів. Так, ворог дійсно в шаленій гарячці провів свої «референдуми», навіть не намагаючись приховати, що справжня кількість учасників не перевищувала 10% населення. З тих, хто взяв участь у цьому злочині, частину залякали, а хтось просто зрадив свою країну, піддавшись впливу пропаганди.
Після цього була втеча російських військ з Харківщини під обстрілами ЗСУ із залишенням «російського «ленд-лізу» для українських військових та повним крахом під Лиманом. Російське командування мусило швидко евакуювати залишки своїх десантних бригад з Правобережжя Дніпра, настільки швидко залишивши Херсон, що боїв у міських
умовах майже не було. Мабуть, це найбільш вдала втеча великої маси військ в ХХ столітті (я б утримався від порівнянь із подіями в Афганістані, адже там не було військового протистояння, або з подіями в Лівії, де, навпаки, всі відступи були пов‘язані з поразками на полі бою). На Херсонщині ворог побив усі світові рекорди за швидкістю втечі 25-тисячного угрупування. Ай да Путін, ай да сукін син! Для тих, хто не в темі, я процитую одного з улюблених поетів нашого героя - «Трагедия моя кончена; я перечёл её вслух, один, и бил в ладоши, и кричал, ай да Пушкин, ай да сукин сын!»
3. Радянський Союз «вигризав» свою долю на світових ринках зброї, надаючи величезні знижки, кредитуючи постачання, навчаючи військових інших країн. Примушував всіх своїх сателітів переходити на радянські стандарти калібрів та технічного оснащення, створював умови для того, щоб десятками, а, можливо, і сотнями років диктувати свою волю в різних регіонах світу урядам країн, які мали необережність перейти на радянську збройну голку. Після закінчення холодної війни десятки тисяч одиниць радянської військової техніки разом із боєприпасами залишилися розкидані по всьому світу.
Не є таємницею, що пострадянські держави, і Україна зокрема, розпродавали радянську зброю за безцінь, у жахливо корупційних схемах, що створювало проблеми для військового врегулювання в світі. Те, що наша обороноздатність була підірвана цією торгівлею - не тема нашої розмови. Головне - зрозуміти, що відбулося цього року. Переважна більшість радянської і пострадянської техніки через механізми Рамштайну, через спонсорство, через вільний продаж, через заміну на натівське озброєння, передислокована в Україну і стоїть на озброєнні української армії, або перебуває в стані переобладнання та буде поставлена ЗСУ найближчим часом. Після позбавлення від цих, вже на сьогодні токсичних, збройних зв‘язків з Росією, частина світової спільноти, пов‘язана з використанням, обслуговуванням, ремонтом радянської зброї, втратить свій сьогоднішній бізнес і вимушено перейде на інші стандарти. Росія за один рік не тільки втратила більшість власних запасів зброї, а і позбулася гарантованого ринку на 12-15 мільярдів доларів на рік. Спецоперація зі знищення пострадянського воєнпрому - відбулася!
4. Радянський Союз багато років створював свою візію світової історії переважно на XIX-XX століттях. Події XX століття у навчальних програмах радянських вишів називалися «Історія КПРС». Таким чином вся історія побудована на Леніні-Сталіні-Брежнєві-Горбачові з одного боку, та Гітлері-Мусоліні-Черчиллі-Рейгані - з іншого була максимально відірвана від глобального політичного контексту. Приблизно так виглядає Путінське бачення світу. Петро Перший просунув Росію на перші ролі в Європі, Росія була там не жандармом після Наполеона, а рівним партнером, Ленін створив Україну, Хрущов її разом зі Сталіним помилково збільшили, а крах Радянського союзу був найбільшою геополітичною катастрофою. Так, Перемога в 1945 - їхнє все: і сьогодення, і майбуття. Берлін можуть «повторити», а безсмертний полк досі стріляє десь у Саксонії та Австрії. Але є одне «але»: тепер все інакше. Тепер, завдяки Путіну з’ясувалося, що «повторити» не вдасться, зброя тієї перемоги все-таки вже не працює, позаяк іншої майже немає, що, завдяки Путіну знищуються пам‘ятники радянським воїнам від Трептов-парку аж до Дніпра та Фінської Затоки, що НАТО тепер має з Росією кордон від Карелії до Мурманська, а Чорне море, хоч і опинилося під частковим контролем Росії, більше не є доступним для російських військових кораблів з інших морів. Історія Путінської Росії настільки примітивна, що крім двох «досягнень», Чахлик навіть у спотвореній версії історії не запам‘ятається нічим, окрім «гібридної війни» та «мочить в сортирах».
Красовицький щоденно
