Великий Леонардо да Вінчі погодився виконати фреску у трапезній монастиря Санта Марія делле Ґраціє у Мілані. Це мала бути сцена Тайної вечері Ісуса з апостолами.
Майстер хотів, аби ця фреска стала його найкращим твором, отож працював довго і старанно.
Братія монастиря уже втрачала терпіння, проте праця просувалася дуже повільно.
Щоб зобразити лик Христа, Леонардо місяцями шукав натурника, чиє обличчя виражало б силу і чар, духовність і міць. Нарешті знайшов: художник надав ликові Ісуса рис Агнелла, щирого і чистого хлопчини, якого випадково стрів на вулиці.
Минув рік, і Леонардо знову міряв міланські вулиці у районі, що тішився недоброю славою, заглядаючи до сумнівних і підозрілих кнайп. Тепер-бо майстер шукав натурника для образу Юди-зрадника. Йому потрібне було обличчя, позначене неспокоєм і розчаруванням, обличчя людини, що здатна була зрадити найближчого друга. Провівши багато ночей серед різношерстих волоцюг, Леонардо знайшов-таки чоловіка, що був досконалим взірцем для Юди.
Він привів його до монастиря і взявся до малювання. Та ось майстер зауважив в очах натурника сльози.
— Чого ти плачеш? — спитав Леонардо, вдивляючись у його похмуре обличчя.
— Я — АҐНЄЛЛО, — прошепотів чоловік. — Той самий, з якого Ви малювали Ісуса.
