Запит на технократію, на болісні праві
ліберальні економічні реформи, які у середньотерміновій й
довготерміновій перспективі приведуть до здорової конкурентної
економіки, і це дасть бенефіти дітям та внукам сучасних українців —
підтримують 10%-15% (сподіваюсь) населення. Решта "простого народу" не
може підтримувати такий запит, і такий народ не міг би зберегтися на цій
територіі. Сто років Московія й більшовики випалювали все прогресивне,
все розумне, все пасіонарне та національносвідоме розпеченим залізом.
Зрівнялівка, халява, шариковщина, так звана "соціальна справедливість і рівність" привели до того, що в нас є. Це не наша провина. Але це наша біда. Це те, що є. Це наша реальність.
Майдан трохи розбудив наше суспільство в доброму сенсі цього слова і правильному напрямку.
Але знову ж таки. Пам'ятаймо, що Майдан активно творили ті самі 10%-15% пасіонаріїв. Решта були пасивними спостерігачами чи противниками. Відсотків 35 симпатизували Майданові, та й вони бачили й чекали від нього свого — не праві ліберальні реформи і важку працю та вихід з-під московського гніту, а зарплати прямо завтра по €1000 та пенсії по €500...
Чому сьогодні в політиці квітнуть і є популярними шариковщина, популізм і соціалізм (у найгіршому його сенсі)?
Бо наші політики знають, що таким є суспільство. А політикам потрібен рейтинг і тому вони підігрують люмпенові. Щойно політик скаже, що він за ринок землі чи за адекватну зарплату Коболєву, тощо, — він відразу втрачає рейтинг. Якщо скаже, що він проти цього — рейтинг його росте.
Звідси й усі ці рейтинги блазнів і популістів та кремлівських консерв, які навчились солодко зачаровувати українських зміїв.
Це все, звісно, на превеликий жаль. Та інакше просто бути не може. Суспільство не може перестрибувати через еволюційні етапи свого розвитку. Сто років жорстокої негативної селекції зробили свою справу. Я й так тішуся, що є ці 10%-15%. Це дає надію та віру.
Треба боротися, треба жити.
Зараз треба вирішити задачу 31 березня.
