"План російської перемоги" - Віталій Портников

Рішення Кремля про скасування авіаційного сполучення з Грузією у відповідь на протести в цій країні стало черговим доказом готовності російського керівництва використовувати економічні важелі в якості інструменту тиску на сусідів. Зараз такий важіль – туристичний потік.

Жителі Грузії повинні вести себе не просто лояльно по відношенню до російських туристів, вони повинні вести себе «струнко», не протестувати, не виходити на мітинги з антиросійськими гаслами – а інакше жоден літак не прилетить, жоден гість не приїде. І грузинська економіка, важливою частиною якої є туризм, понесе значні втрати.

Силовики затримали більше трьохсот учасників мітингу в Тбілісі. Опозиція обіцяє нові протести

Мандаринова блокада

У такій реакції Володимира Путіна немає нічого нового. Москва у різний час забороняла молдавські та грузинські продукти, припиняла транзит газу через Україну і Білорусь і навіть постачання енергоносіїв до цих країн. Навіть у відносинах з самопроголошеною Абхазією, саме існування якої залежить від російської підтримки, була задіяна «мандаринова блокада» – тобто обмеження на реалізацію цитрусових на російських ринках – коли абхази проголосували «не за того» президента своєї республіки.

Новизна ситуації з припиненням поїздок російських туристів, швидше за все, у суспільній реакції. Саме ця реакція дозволяє стверджувати, що в «гібридній війні» можна перемогти здоровий глузд.

Грузинське керівництво – від президента країни до туристичних чиновників – продовжує запрошувати російських туристів на відпочинок і стверджувати, що в країні їм нічого не загрожує. Грузинські опозиціонери також говорять, що протести на проспекті Руставелі спрямовані проти російського керівництва, проти окупації грузинської території російськими військами, але ні в якому разі не проти громадян Російської Федерації – вони тут ні до чого!

Реакція багатьох російських громадян – і насамперед ліберальної частини публіки – також нічим не відрізняється від цих тверджень. Росіяни обурені тим, що Путін вирішує, куди і коли їм літати на відпочинок – в той час як грузини чудово ставляться до гостей і нічого їм не говорять ні про окупацію, ні про поведінку російської влади.

На цьому тлі російські пропагандисти, які нагадують, що їхні співвітчизники їздять в країну, громадяни якої звинувачують Росію в окупації частини їхньої території, виглядають справжніми мракобісами. Але, якщо задуматися, може в нинішній ситуації вони не такі вже й далекі від істини?

Російські окупаційні війська – саме російські війська, а не якась там «гібридна» армія розташовані на території окупованої Південної Осетії приблизно в годині їзди від Тбілісі. За останні десятиліття Грузія пережила дві кровопролитні війни з Російською Федерацією – і знову-таки, в цих війнах брали участь не тільки «добровольці», а й справжнісінькі російські солдати.

Війни ці завершувалися не тільки втратою території, але і масштабними етнічними чистками на території Абхазії і Південної Осетії. Не вирішена не тільки проблема відновлення територіальної цілісності Грузії, не вирішена до кінця проблема біженців і їхнього майна. Все це – відкриті рани конфлікту.

Після російсько-грузинської війни 2008 року у Грузії вирішили зробити вигляд, що рани – окремо, а туризм – окремо. Хоча так було не завжди. Коли Росія заборонила поставки на свій ринок грузинських вин і мінералки, Тбілісі рекламував «вино свободи» по всьому світу, а «Боржомі» несподівано перетворилося на улюблений напій українців. Але з туристами вийшло з точністю до навпаки. Вже через три роки після війни Михаїл Саакашвілі в односторонньому порядку скасовує візи для громадян Росії (Москва не відмовилася від візового режиму для грузин донині). Політику колишнього президента продовжив його фактичний наступник, олігарх Бідзіна Іванішвілі. Ця політика дала свої плоди. До Грузії на відпочинок зараз щорічно приїжджають сотні тисяч росіян.

Вони дійсно можуть нічого не почути про окупацію території Грузії російськими військами, про біженців, які десятиліттями змушені були жити в розбитих готелях, про те, що їхня країна визнає відірвані грузинські регіони «незалежними державами» і допомагає їм не тільки грошима, а й зброєю, і присутністю власних військових.

Привітні господарі намагаються зробити вигляд, що нічого цього немає. Я і сам в цьому переконувався – і не один раз. Найяскравішим епізодом залишилася поїздка з друзями – громадянами Російської Федерації – в монастир Шемокмеді в околицях Озургеті. В цьому місці похований російський офіцер з українського козацького роду Іван Немирович-Данченко, батько великого театрального діяча. Жителі Озургеті – між іншим, місця народження Володимира Немировича-Данченка – довго говорили з моїми супутниками про російський театрі і любов до Росії. А у мене – адже я український громадянин – поцікавилися тільки, чому це Петро Порошенко позбавив українського громадянства Михаїла Саакашвілі.

Втім, багато хто грузинських громадян може не відчувати принизливості такої ситуації просто тому, що за її рахунок вони виживають в не дуже багатій і упорядкованій країні. Справа, зрештою, не у грузинах, які війну програли, позбулися території, рідного дому, власності, контролю над своїми кордонами – але чи можна маленьку бідну країну звинувачувати в тому, що вона програла величезній державі, яке витрачає мільярди на армію?

Інакше ми продовжимо стріляти

Справа в росіянах, які з кожною поїздкою до Грузії переконуються, що так можна. Що твоя країна може вводити війська, бомбити – а Грузію, нагадаю, бомбили, виганяти людей з їхніх будинків – але на тобі самому це ніяк не позначиться, тебе будуть вітати як дорогого гостя. А якщо хтось раптом вирішить розповісти тобі про трагедію, в якій опинилася його країна або хоча б про своє особисте горе, то його назвуть «радикалом», який заважає людям нормально жити.

Може, саме в цьому і полягає справжня перемога Кремля над Грузією. Адже не випадково ж таку схему поведінки в Москві намагаються нав’язати і населенню Молдови, і населенню України – ми будемо робити все, що хочемо, а ви просто зобов’язані закрити на це очі. Інакше ні продажу вина, ні транзиту газу. Інакше ми продовжимо стріляти.

І коли цей план перемоги виявляється неспроможним і недовговічним, Володимир Путін шаленіє і вирішує покарати неслухняний народ.

Ось як зараз в Грузії.