Ніхто не відмовляється від святкування Дня Перемоги у Другій Світовій війні. Але треба розуміти одну просту річ, у якій ми не хочемо собі зізнатися. 8 травня – не випадкова дата. Це справжній День Перемоги демократії над тиранією. Перемоги, за яку союзники воювали з 1939 року. Радянський Союз не хотів брати участь у цій битві, ба більше, на першому етапі війни Сталін був фактичним союзником Гітлера. Радянський Союз став воювати з нацистською Німеччиною тому, що Гітлер напав на СРСР – як завжди зазначалося у радянській історії, «віроломно». Тобто Сталін вірив Гітлеру, а той узяв та напав. І у цій війні, яка могла б закінчитися крахом і радянського режиму, і самої Росії Сталіну були потрібні союзники. Ну а країнам демократії, звичайно, було дуже важливо, що Радянський Союз тепер на їхньому боці, а не на боці Гітлера. Але це був вимушений союз. І для демократій, і для Сталіна.
Тому Сталін і зробив своїм Днем Перемоги інший день - не той, коли дійсно була підписана капітуляція гітлерівської Німеччини, а наступний за ним. Для цього знадобилося навіть провести ще одну церемонію підписання капітуляції. Але вододілу між світом демократії та світом авторитаризму Сталін досяг. Демократичний світ відзначає День Перемоги 8 травня. Світ авторитаризму – 9 травня. Де є Україна? Хто наші союзники зараз?
Мені можуть сказати, що треба поважати почуття тих, хто звик. Вибачте, але коли російська ракета вбиває 96-річного в'язня Бухенвальда, який пережив Голокост – дозвольте мені подумати про його пам'ять, а не про цю звичку. Коли у бомбосховищі Маріуполя помирає 91-річна жінка, яка дитиною вже ховалась у підвалах Маріуполя від бомбардувань нацистів – дозвольте мені подумати про її пам'ять, а не про цю звичку. Розколювати суспільство – це тягнути його у страшне радянське минуле у дні цієї страшної війни.
І популізм у дні цієї страшної війни – це більше, ніж злочин.
Це помилка.
