З нагоди, подібної до сьгоднішньої політичної української, руські люди колись казали: «Хозяйство вести – не портками трясти».
З вечора намагаюсь згадати український відповідник – і щось не виходить. Кого не спитаю – теж ніхто нічого кращого не сказав, крім «голову треба мати».
А має бути щось не менш смачніше, ніж руське. Це знаю достеменно.
Головні приказки й прислівья в усіх народів світу – в усіх! – однакові за змістом, а часто близькі й за словами.
Моя дошка щоденних завдань по господарству відкривається словами матері: «У цьому проклятущому хазяйстві всього ніколи не переробиш». Один гість-німець прочитав і написав німецьке: «Das Haus findet immer die Аrbeit». Дім завжди знайде роботу.
Колись у передачі на хвилях Руської служби радіо «Свобода» я згадав руську настанову, що дитину треба виховувати, поки вона лежить поперек ослона, а коли ляже вздовж – буде пізно. Одна відома львівська культурна діячка надіслала мені дуже гнівного листа. Вона звинуватила мене в піднесенні руських за рахунок українців. Мовляв, руські поцупили в українців ледь не все мудре й чудове, серед того – й вислів про виховання, до того ж зіпсували його, бо в українців, зрозуміло, сказано краще: починай виховувати, коли воно ще Івасик, а як стане Йваном, буде запізно.
З цим листом я обійшов усі редакції американської радіостанції «Свобода», де тоді працював - від іранської й татарської до естонської. В кожній люди з насолодою навели мені свій національний відповідник оцієї виключно української мудрості й дотепності.
Так я зайвий раз впевнився, що національна пиха на підставі кривди як зворотній бік почуття меншовартості не більш приваблива, ніж лицевий.
В таких випадках інколи хоцця сказати: «Послухайте, дівчата та хлопці! А як щодо тих речей, що українці поцупили – й продовжують цупити – в руських? Будемо вставляти в реєстр чи як?».
