Влада квартал ваяє закон про мобілізацію\демобілізацію. Потім ухвалює його без демобілізації і кидає в лице захисникам «хамське»: «знали куди йшли». Військові киплять обуренням в бік влади.
Другорядний чиновник МЗСу пише писульку, котрою скасовує обов’язок держави надавати послуги своїм громадянам за кордоном. Байдуже чи ти дав хабаря тій же владі і втік, чи Тису переплив чи ти роками жив по закордонах і всю війну донатив і супортив волонтерів – пофігу: «штани носиш? Лови плюху». Втікачі від війни перелякалися, а багаторічні «закордонники» образилися – чому без розбору?
І от вже ті, хто «не втік» забули про владу, забули про рукожопий закон про мобілізацію без демобілізації – тепер ті, хто по вуха у війні ненавидять тих, хто поза нею. Влада стоїть поруч і вспокоєно хреститься – про неї забуто.
------
Спершу українці цокають язиком, шо росіянин Дуров прогинається перед ФСБ, потім бігом підписуються в Дуровському ТГ на купу анонімних помийок, потім за читачами приходять серйозні політики, потім хтось згадує «так стривайте – цей майданчик підконтрольний ФСБ!», але його зашикують і забивають капцями»… потім ТГ блочить чат-боти українських спецслужб… знову лунає голос «…я ж казав – ФСБ тримає ТГ за фаберже!»
Але українці вже не пам’ятають як зверхньо кривилися на Дурова, якого легко поламало ФСБ. Політики, що прийшли на зоране поле аудиторії не хочуть втратити підписоту... анонімні помийки рублять бабло за накидування на вентилятор… російські спецслужби плюхаються в хаосі і смикають за мотузочки українських емоцій. Про логіку «не довіряй російським майданчикам» забуто.
------
Сірожа Лєщєнка – чєлавєк і паравоз – пише чергову дурь, котра має погріти душу канцлеру всєя Банкової. І цю ахінею хором множать кишенькові ТГ-акаунти, а українці читають. І усі вже забули як нині кишеньковий Сірожа колись грізно бурмосив антикорупційні брови, кривив активістський вишкір, рвав на собі тєльнік акули пера…
Просто потім доморощені борці з драконом стали драконами. Просто читачі дірявої «Тєлєгі» не пам’ятають як стрибали окремі персонажі «з грязі в князі». А коли раптом хтось починає пригадувати, то перед ним трусять лялькою вуду: «…у-у-у-Порошенко… а-а-а-страшний-і-ужасний». І українці знов вспокоюються і нічого не пам’ятають. Про Сірожу. Але завжди пам’ятають «у-у-у-Порошенко…».
-----
Про те, що Мар’яна Безугла була ніким і звали її ніяк, сиділа в куточку малокорисним баластом волонтерського десанту в МО… теж ніхто не пам’ятає. Рівно як не пам’ятають посполиті і пояснення – з якого переляку за неї проголосувала комфортна столична Оболонь.
-----
А як мастита журналістська тусовка рвала на шматки політичні піджаки на вечірніх ток-шоу, га? Хтось пам’ятає? Отой гонор, отой форс – я тобі не дорогенька, я четверта влада…
Ніхто не пам’ята. Де поділися ті правдоруби ефірів і баригоборці текстів?
-----
Про те, що було до 2019 року якось категорично ніхто не пам’ятає. Як нашептало чи як відрізало. Скільки законів було ухвалено заради асоціації із ЄС, хто їх писав і голосував, як раділи безвізу, хто-коли-як породив «Нептун», "Вербу", "Вільху", як і коли в ЗСУ була запущена реформа харчування (і вона діяла!), коли в ЗСУ будували службові гуртожитки (!), коли запрацювали квоти на український контент…
Тобто ні – все, шо вєлєно згадувать погано – пам’ятається (от як проплатили, так помийки пригадали і нарід спамятав), а позитивне…
-----
…а позитивне, раптом виявилося, що воно трапилося після 2019. Навіть те, що насправді було до того – переписали на після. Такий собі вододіл – до ери слуги і після.
-----
Призвичаївшись не пам’ятати простий нарід не пам’ятає, що Арка була саме про російське бачення «дружби народів» і такою лишилася навіть без підпису. Нарід йде відпочивати на ВДНГ, не обтяжуючи себе пам’яттю, що це радянська абревіатура про Досягнення Народного Господарства. Ну справді, навіщо рефлексувати в оточенні совкових химер і зірок, якою ціною вихаркувалося ТО «народне господарство».
Народне безпам’ятство особливе, воно здатне міняти минуле при чом так, що уся підписота анонімних ТГшечок захоплено лайкає «впевнені спогади», як президент Порошенко в квітні 2014 здавав Крим. Прості люди точно пам’ятають – так і було. А якщо скажеш, що в квітні в Україні не було президента, а був в.о. і прізвище у нього було трохи іншим… то ти гад і сволоч і скоріш за все порохобот.
При чому інколи ті самі люди можуть з легкої руки позбиткуватися над московитами, мовляв – ну шо за безпам’ятна отара людська, крутять тими рабами пасивними шо циган сонцем, а вони…
А самі?
Від чого це безпам’ятство? Бо сором? Бо страшно побачити в дзеркалі справжніх себе? Бо синя пігулка комфортніша?
