"Але ще ніхто… ніхто просто не повернувся додому..." - Ігор Черняк

"Але ще ніхто… ніхто просто не повернувся додому..." - Ігор Черняк

Уявіть собі невеличке село десь на Буковині.

Чи на Поліссі. Чи на Слобожанщині.

Не принципово.

З того села 10 хлопців пішло на війну.

Один повернувся на щиті.

Ще від одного - вже більше року немає жодної звістки.

Ще двоє отримали поранення. Один із них - вже три місяці лікується, а інший - ті самі 3 місяці вимушений оббивати пороги ВЛК.

Двоє по разу були вдома у відпустці по 15 днів .

Двом - пощастило більше, бо ж були у відпустці двічі, але по 10 днів.

А одного - за більш ніж рік служби так жодного разу і не відпустили.

Командир не погодив рапорт - так буває.

Де десятий? - запитаєте Ви.

А десятий - теж повернувся додому.

Але в СЗЧ.

Ну і, власне, зараз очікує на свій вирок.

Від 5 до 10 років.


Але ще ніхто… ніхто просто не повернувся додому.

Живим і здоровим (бодай відносно).

Чесно. Спокійно. Гідно.

Виконавши свій громадський обовʼязок, ще не повернувся до своїх дітей, дружини чи літніх батьків.


Можна незкінченно довго апелювати до колективної свідомості народу.

Розповідати про патріотизм та необхідність захищати країну.

Все це абсолютно доречно та безсумнівно.

Але поки з армії не почнуть повертатися, туди знову не почнуть йти.


Будуть робити що завгодно.

Третіх дітей, групи інвалідності… чи на надувних матрацах штурмувати Тису.

Бо так влаштована людська психіка.

Вибачте за не дуже доречну аналогію, але люди купують лотерею, бо в них є шанс виграти.

Нехай навіть і незначний.

Але шанс є.

І вони на цей шанс розраховують.


Коли в умовному селі на Буковині… на Поліссі… чи на Слобожанщині побачать як додому повернувся живий Герой…

Повернувся - чесно відслуживши своє.

Заробивши гроші, статус і повагу.

І як він тепер може спокійно ходити по вулицях і навіть поїхати в найближче місто, не звертаючи увагу на блокпости та ТЦК…

Тоді в ті самі ТЦК знов можуть вишиковуватися черги.


Хоч це й звучить парадоксально, але чіткі строки служби та демобілізації - на сьогодні є реально важливою запорукою продовження мобілізації.

Особливо, зважаючи на те, що протягом півроку з демобілізації на службу знову повернеться відсотків 70-80 демобілізованих.

А, можливо, навіть і більше.

Ймовірно, навіть, що швидше, ніж за півроку.

Моє особисте відчуття - через два/три місяці.

А дехто, то й взагалі демобілізується лише для того, щоб нарешті потрапити в інший підрозділ, де б можна було працювати більш ефективно під більш адекватним командуванням.


Тож - демобілізація, насправді, з виклика може перетворитися на вирішення.

Хоча якщо закон розглядати ще рік, і внести ще тисячу-пʼятсот правок, то може вже й ні…

Бо ж у цьому світі є багато неминучих речей.

Окрім, дємбєля…