"Ані хліба, ані видовищ: що путін зробив із росією" - Олена Степова

Сьогодні продовжу тему «вести с полей», тобто новини з аграрного сектора, яку я почала в цьому дописі. Я розумію, що ми усі втомилися чекати, коли на росії закінчяться ракети, гроші, сили, люди та цей старий, гнилий колос на глиняних ногах таки впаде. Тим більше, що горе-аналітики обіцяють це майже кожен день вже понад 10 років.

Дійсно оце бадьоре «путін ось-ось помре», «ракет залишилося на 2-3 тижня» просто дратує. Хоча, якби міжнародні санкції були введені в 2014-му році, та ще й не аби які, а повні, на нафту, газ, золото та інші ресурси, була б введена заборона росіянам їздити світом, робити міжнародні перекази, якби у 2014 році росію викинули з усіх бізнес проектів та міжнародних інстанцій, ми б вже давно забули про росію, війну, страх, обстріли й кілька мільйонів українців залишилися б живими.

Якби! Але світ жав руки, посміхався, обіймав, вів справи з вбивцею та терористом саме в той час, коли російський фашизм робив перші кроки по Україні.

Як би міжнародні санкції були введені в 1992-му році, та ще й не аби які, а повні, на нафту, газ, золото та інші ресурси, була б введена заборона росіянам їздити світом, робити міжнародні перекази, якби у 1992 році росію викинули з усіх бізнес проєктів та міжнародних інстанцій… То рашизм був би вбитий у зародку.

Тоді б не було розбомбленого Грозного, не було б вбитих дітей Беслану, не було б наплоджених росією «республік», збитого Боїнга MH-17, не було б знищеного Донбасу, закатованої Бучі та жертв Маріуполя.

Але ми маємо, що маємо. Й саме нам вести війну аж поки не прокинеться світ або не здригнеться від нічного бомбардування якогось європейського міста.

Зрештою, хоч й запізно, але санкції працюють, фінансова стабільність на росії стає не стабільною, а росіяни відчувають на собі «стратегию» путіна з «покращення». Запізно, але є. Санкції вбивають один за одним сектори російської економіки, зупиняють заводи, стають причиною зменшення соціальної захищеності, призводять до зростання безробіття.

Це повільно, але дієво. На цей час на росії усі сектори – будівельний, аграрний, медичний та інші – вже мають ознаки тліну.

За цим цікаво спостерігати. Особливо за реакцією населення. Дуже мало людей на росії пов’язують сьогоденні зміни з тим, що робить росія. Тому, звісно, радію з кожної новини про закриття чергового заводу на росії, ниття росіян, але не відчуваю з цього приводу ейфорії. Падіння колосу процес дуже тривалий.

Але, можливо це й правильно. Звалити такого колоса може бути небезпечним для оточуючих. Тому будемо спостерігати, радіти, відслідковувати, тримати їх під прицілом.

Повернуся до аграрного сектору та новин «з полей». Правда, сьогодні новини не про те, що не вродило, а про те, що їжа на росії стрімко скорочується. На росії масово закриваються хлібозаводи. Закриваються аграрні переробні підприємства, які виробляють борошно, крупи, макаронні вироби.

Причин багато, основна: застаріле обладнання, яке зносилося настільки, що його треба повністю змінити. Люди пишуть, що ці заводи не закривали навіть у 90-ті, за часів Єльцина. А ось «стратег» путін довів виробництва до закриття.

Закриття хлібозаводів, це вже показова точка того, в якому стані знаходиться росія. Вже давно росіяни скаржаться на низьку якість хліба: гіркий, гливкий, з домішками твердих частин. Але повторюю: дуже мала кількість людей на росії пов’язують стратегію путіна, «сво», дії кремля з тим, як занепадає росія.

Не думайте й про те, що погіршання якості життя заставить росіян припинити війну, чи задуматися про те, як вони живуть. Я про це вже писала аналіз. Росіяни будуть їсти лободу, жити у землянках, ненавидіти світ й мріяти вбити усіх.

Це їх особливість. Якщо увесь світ прагне еволюціонувати, то росія прагне деградації. Якщо поглянути на російські пемзи-урюпинськи-омськи-орські міста, то ми побачимо кілька сучасних забудов на тлі дерев’яних згнилушок, які були побудовані ще при Потьомкіну.

Навіть Якутії, район золота та алмазів, виглядає, як хлябі. Це не тому що у людей не має грошей, це тому, що вони не вміють, не хочуть, не навчені жити по іншому. Вони живуть у грязі й не чекають іншого, бо в них відсутня повага до людини, світу, самоповага та повага до своєї землі. Якщо у пересічного росіянина з’являється якась грошина, він біжить купляти айфон, золота та одяг у блистках, щоб підкреслити свою зверхність, але ніколи не вкладе гроші у ремонт чи новий туалет.

Якщо ми проведемо оцінку усіх секторів росії, в тому числі аграрного, ми побачимо диво-дивне: жодної модернізації, жодного сучасного заводу, жодного сучасного підходу до справи, ремонту, техніки.

Усе, чим користується росія від здобуття золота, нафти до випічки хліба – це те, що було побудовано при імперіалісті Миколі та у радянські часи за допомогою США, Німеччини, Британії, які рятували срср від занепаду та намагалися вштовхнути не вштовхане (впіхнуть не впіхуємоє) до цивілізованого світу.

Якщо хтось забув, то усі «лучшая в мире колбаса», «лучшее в мире мороженное» – це інагенти в срср, тобто імпортні технології, імпортні лінії, імпортне навчання. А «лучшими» вони були лише тому, що їх було мало, ці продукти були диковинкою для радянської людини, їх неможливо було з чимось порівняти, бо у голодному срср не було з чим порівнювати сучасні на той час технології та продукти харчування «загниваючого заходу», ну, якщо тільки з гнилою капустою та котлетою з хліба.

В срср не було навіть туалетного паперу, пралок, холодильників, вони з’явилися на 10 років пізніше ніж у Європі, бо технології були вкрадені чи куплені, як повезло, у проклятих голодуючих буржуінов. Саме тому санкції були потрібні на технології, на агрегати, технологічні лінії та компоненти, бо без них на росії стане усе виробництво, усе життя: від зупинки трамваїв, тракторів до випічки хліба та виготовлення туалетного паперу.

Завдяки пропаганді, росіяни були впевнені, що вони є технологічним двигуном світу та це вони годують світ. Саме тому вони так раділи санкціям, пам’ятаєте: «полезные санкции», перемога над імпортом, російське імпортозаміщення, бо росіяни були впевнені, що вони все виготовляють на росії.

Зараз на росії, особливо в аграрних регіонах: Кубань, Ростовщина, Ставропілля – масово закривають заводи по виготовленню тракторів, комплектуючих до сільгосптехніки, закрилися підприємства з вирощування курей, свиноферми, молочні ферми.

Не має попиту на товар, комплектуючих, вакцин для тварин, запчастин для технологічних ліній з утримання, годування та переробки продукції.

Село – це фундамент будь якої країни. Люди це не розуміють, навіть в нас. Бо з часів срср привчені знецінювати селюків (саме так зневажливо досі називають мешканців села), їх працю. Як усі імперські недокраїни, росія пішла шляхом знищення села та аграрного сектора й він першим зреагував на війну.

Російський колос на глиняних ногах, посипався саме з «ніг», з села, з землі, з аграрного сектора. Бо на росії ніколи не думали над тим, що вони будуть їсти завтра, це ж село, там усе само росте, то «куда денется тот хлеб, пшеница сама растет, как бурьян».

Знаєте, от перше, що змінилося на Донбасі у перший місяць окупації, це був смак хліба. Моя мати досі з гидотою згадує «социальный хлеб» в ОРДЛО, який нахвалювали сусіди «хоть натурального поедим, социальный, дешевый, это же для людей». Смак цього «народного» хліба був такий, що свині б гидили його їсти.

Те, що зараз відбувається в аграрному секторі росії вказує на те, що путін робить ставку на голод. Бо коли люди голодні, ними легше керувати, легше вмовити йти вбивати. Саме голод на росії може стати об’єднуючою силою, яка консолідує росіян.

От зараз не дуже багато росіян хочуть бути мобілізованими, воювати з країнами НАТО. Це в соцмережах вони ого-го герої, насправді – ні. Саме тому мобілізаційний ресурс Кремль бере «за МКАДом», тобто в російських федеральних округах, де люди поколіннями не бачили ані асфальту, ані пралки, ані унітазу. Саме тому вони так завзято грабують та вмирають, бо це єдиний шанс покращити своє життя, чи життя родини.

Тому занепад аграрного сектора росії, це й дає радість й надію, що ці істоти таки вижеруть один одного, й лякає, бо чим сильніше в них голод, тим сильніша мотивація йти вбивати.

Цю формулу російського (радянського) народу знали розвідники США та Британії й саме тому, а не через високі емпатії, США врятували світ від російських мародерів та війни, бо запобігливо почали поставляти гуманітарні грузи «ножки Буша» та підтримувати росію їжею.

Чи зробить США це вдруге? Питання!

Найбільша мрія путіна та критичної більшості росіян, а також проросійських мешканців окупованих та не окупованих росією регіонів України – це повернення в срср. Дефіцит усього, відсутність ліків, продуктів, дефіцит, як «кнут» та «пряник» для керування людьми – це основа срср. Тому наразі росію не лякає те, що агросектор, як й інші промислові сектори російської економіки летять у прірву. Буде дефіцит, це означає буде більше важелів впливу на соціум.

Що ж, як-то кажуть, суспільство тримає у тонусі лише наявність хліба та видовищ. Хліба, я так розумію, на росії все менше, як й видовищ місцевого «розливу». На росії згорнули усі пафосні поховання «героїв сво», тепер закопують «героїв» тихо, у рівчаки та канави.

З видовищ на росії лише пожежі, обстріли, відміна рейсів та давка в аеропортах. Але це знову не своє, а імпортне, спонсор та організатор безкоштовних феєрично-вибухових видовищ на росії – українські ЗСУ.

На росії кажуть, що колись, в допутінські часи, на Кубані пшениця та жито росло вище за людину, а колосся було таке важке, що його тримали в обох долонях, бо, кажуть, тоді Кубань була українська, а українці знають ціну хлібу…