Біркадзе, над яким реготали через обмовку в Єдиному телемарафоні, який засвітився у скандалі з НАБУ та Юрієм Голиком, демонструє весь джентльменський набір цих рис. Крутчаку нічого не вартувало відрекомендуватися "слузі" юристом єрмаківської радниці Дарії Зарівної, як Біркадзе розсипався у вдячності Андрієві Борисовичу. Так, він вдячний і Зеленському, але куди частіше і переконливіше звучать його "оди" Єрмаку.
Андрія Борисовича навряд чи можна називати "сірим кардиналом"; його публічна діяльність, як на долоні: він обговорює найважливіші питання з лідерами інших держав, ручкається з Папою Франциском, курує питання відбудови і як фігурами на шахівниці, впевнено маніпулює кадрами — гвинтиками гігантської бюрократичної державної машини. Звісно, — найважливіше відбувається за лаштунками, та все ж "кардинали", зазвичай, не такі вже й публічні...
Пересічні українці навіть не ставлять перед собою питання, як таким, з дозволу сказати, делегуванням повноважень переможець виборів 2019 року Володимир Олександрович Зеленський спотворив їхній електоральний вибір. Бо тоді, 5 років тому, ніхто, окрім хіба дуже затятих прихильників кіно, і не чув імені продюсера Єрмака, відомого, правда, ще й тим, що був помічником нардепа-регіонала Ельбруса Тадеєва.
Це лише нині, коли про дивовижну метаморфозу очільника президентського Офісу заволали впливові видання світу, коли Єрмак став символом не тільки української владної "махновщини", а й корупції та кадрового свавілля, до обивателя поступово приходить усвідомлення, що він живе трішки не в тій державі, про яку написано у нечитаній ним Конституції. Що Зеленський, — мимоволі чи свідомо, — перетворив парламентсько-президентську республіку у сучасний різновид середньовічного регентства, притаманного радше абсолютним монархіям, а не демократичним утворенням.
Колись, за часів Кучми, його головного канцеляриста Віктора Медведчука любили називати сірим кардиналом, а тодішні медіа аж надто зловживали розповідями про його всемогутність, аж до демонізації цього персонажа. З Єрмаком — інакше. Він, повторюся, діє здебільшого відкрито, так би мовити, транспарентно, публікуючи звіти про свої дипломатичні та інші звершення на сайті офіційного представництва Президента України. Зрештою, закордонні медіа, що, як от The Times, розповідають світовій публіці про гримаси української демократії та розподілу повноважень, із задоволенням ставлять Андрія Борисовича в розмаїті рейтинги впливових осіб (Time, 17 квітня 2024 року). Причому, — єдиного з України.
Я далекий від думки про те, що Зеленський надто
заморочується такою шизофренічною опінією свого канцеляриста серед закордоння. Я навіть переконаний, що Володимир Олександрович усіляко потурає фантастичній
активності Андрія Борисовича, позаяк, мабуть, ставиться до нього як до звичного продюсера свого нового серіалу під назвою "президентство". І, що гріха таїти, хто-хто, а Зеленський —
з тих людей, які аж ніяк не проти, коли охочі перебирають на свою голову та руки частину роботи, яку мав би виконувати, — через взяті на себе обов’язки й народний мандат, — глава
держави. Йому байдуже, що десь у світі Єрмака звинувачують у "накопиченні особистої влади та узурпації демократичних процесів".
Та попри все, Зеленський мусить затямити, що всі скандали та зловживання, які наразі сходять з рук його канцеляристові, боляче б’ють по його особистому іміджу. І не варто вважати, що Андрій Борисович береться за вельми сумнівні "спецоперації" на кшталт усунення Залужного чи "ліквідації" Кубракова та Ко, без мовчазної згоди на те першої особи держави. Зеленський зацікавлений у тому, аби загрібати жар руками свого "білого кардинала" — чи то мова про ймовірних політичних супротивників, чи про сідлання бюджетних потоків.
Ось тільки на виході відповідати на все доведеться саме "лідеру", а не його заповзятливому слузі, якому важко приписати відсутність особистого інтересу. Правда, історія наразі ще не знає випадків, коли регенти ставали монархами.
І ще одне. Випадок з Георгієм Біркадзе свідчить, якою загрозливою стає атмосфера "єрмакократії", як вона поступово роз’їдає демократизм стосунків не тільки у владі, а й у суспільстві назагал. Може, "слугам" з руки виславляти своїх хазяїв, але ж не тим, хто творив Революцію Гідності.
