Хто вони: чи ясновельможна пані, якій не личить вітатися з невісткою на спільній кухні, бо та "чужа кістка". Чи високоповажна експертка, що все знає краще за інших, і тому може повчати. Чи сніжна королева, що тримає дітей і онуків на відстані, бо так її колись навчила мати, а ту - її мати, бо "так заведено".
"Так заведено" в житті баби Галі було геть по всіх позиціях.
- Галино Михайлівно, а чому так?
- Так заведено.
- А чому по-іншому не можна?
- Так завжди робили. Так прийнято. Так треба. Так в Біблії написано. Так батюшка сказав. Не нам вирішувати.
Московський піп казав будь-яку нісенітницю, не виправдану здоровим глуздом, але баба Галя поважно доводила "істини" до всього сімейства та сусідів. Після смерті чоловіка вона в московській церкві знайшла і сцену, і оплески, і виправдання своїй зверхності- адже вона знає краще за інших, а тут багато кого ще вчити й вчити. Коли комусь не вистачало кисню від ароматів ладану й бідолашний втрачав свідомість - то "біси виходили ". Коли така ж навчена московським попом не довіряти лікарям колежанка, замість викликати швидку дорослій донці, що помирала, сиділа поряд і тільки молилася - "то нічого не поробиш, Бог забрав". Таке виправдовувалося, бо "лікарі- то зло".
Податковий номер баба Галя, звісно, собі не взяла, бо то "нечиста цифрами помічає". Так треба, так заведено, так в московській церкві сказали...
Московська церква височіла посеред українського степу, буйно квітучої зелені та поряд з лагідною річкою, береги якої обліплювали місцеві рибалки. Ранками, вкритими туманами, просиналися перші півні, запрошуючи до роботи. Українське село гостинно вміщувало всіх- і балакучих трактористів, і працьовитих жіночок, і галасливих дітей, і московських попів, і їх слухняних вірян...
Якби ж то зло ніколи не перевершувало добро, а невігластво - життєву мудрість...
