Це не просто фінансова новина. Це — геополітичний вердикт. Мовчазна, але жорстка заява: «Україна більше не цікава».
І цей вирок виніс не хто-небудь, а найбільший інвестиційний фонд планети — BlackRock. Структура, яка працює не просто з грошима, а з геостратегіями: скуповує інфраструктуру по всьому світу, «зачищає» порти від Китаю, моделює ринки під інтереси Білого дому.
І ось саме BlackRock у січні 2025 року офіційно призупинив переговори про участь у відбудові України.
Причина? «Відсутність інтересу на тлі зростаючої невизначеності щодо майбутнього України.»
Не у травні. Не після виборів. А у січні.
Вони вже тоді знали, що буде далі.
Що Трамп повністю зливає Україну.
Що адміністрація США — або чинна, або майбутня — вже не бачить нас частиною стратегічного Заходу.
Але не Трамп винен. Винні ми.
Так, Трамп — загроза.
Так, він хоче «домовитись з Путіним за один день» — тобто просто змусити нас капітулювати.
Так, MAGA-республіканці у Конгресі блокують допомогу.
Але поставмо дзеркало.
Хіба ми дали їм підстави нам довіряти?
За ці три роки повномасштабної війни українська влада:
• не показала спроможності тримати слово,
• не продемонструвала інституційної відповідальності,
• не стала реальним партнером для інвестора.
Вони спостерігали:
• як провалюються ключові оборонні контракти;
• як виконавча влада перетворюється на кланову структуру;
• як відбудова зводиться до фасадів, звітів і фотозон з логотипами донорів.
BlackRock пішов не тому, що злякався Путіна.
Він пішов, бо не побачив у нас суб’єкта.
Ми не втратили інвестора. Ми втратили довіру.
Бо не змогли запропонувати нічого — ні як ресурсна країна, ні як керована держава, ні як союзник.
І тепер — у Рим. На фестиваль симуляції
У цьому світлі особливо гірко виглядає черговий “Big Recovery” — URC Rome 2025.
Той самий, де колись вітали BlackRock як «якірного інвестора».
А тепер — будуть вітати черговий PDF зі “стратегією прозорості”, яку написав підрядник для підрядника.
У Римі знову збереться стара добра тусовка: міністри без мандата, радники без результатів, підрядники без совісті.
І всі говоритимуть про «довіру», якої вже нема.
Бо головний гравець — Америка — просто не прийшла.
Натомість:
• немає делегації від Держдепу,
• немає великого бізнесу з США,
• немає стратегічних сигналів.
Залишились — фасади, фліпчарти й фасилітатори.
Сценарій написано. Але не нами
Трамп лише активує те, що уже зруйнували ми самі.
Бо перемовини про майбутнє йдуть не з тими, хто воює, а з тими, хто керує.
А ми довели, що не здатні керувати навіть відбудовою.
Відбудова 2.0 — інструкція для клоунів
Тим, хто ще вірить у «велику реконструкцію», пропонуємо короткий гід:
1. Побудуйте фасад.
2. Поставте табличку: «частково реконструйовано за підтримки».
3. Заповніть тендер так, щоби перемогли свої.
4. Надішліть звіт у Брюссель — з дрону, бажано під кутом 45°.
5. Повторіть.
Бо в Україні сьогодні будують не міста.
В Україні будують — симуляцію надії.
Що робити?
Все просто. Але запізно.
• Повернути довіру — можливо.
• Відновити суб’єктність — ще теоретично можливо.
• Але без шоку, без жорстких змін, без мобілізації — не буде нічого.
Бо більше ніхто не вірить у слово «Україна» на папері.
Його потрібно перезапустити в реальності — або прийняти, що ми просто декорація, що спалахує для чужих вистав.
URC у Римі — це дзеркало.
І воно показує: ніхто не врятує країну, яка не здатна врятувати себе.
