За 75 днів війни українці зробили кілька важливих і корисних відкриттів, можна сказати ментальних проривів. Причому на різних суспільних рівнях.
* Українські селяни, які побували в окупації, побачили, що росіяни дикуни і голота, бо зроду не бачили унітаза і взагалі «де їсть, там і сере» (с). Це важливе розуміння різниці побутової культури.
* Велика частина середнього класу, вихована на Булгакові, БГ і лекціях Д. Бикова, глядачі Дудя і Собчак вжахнулись від боягузтва, покори і безхребетності своїх кумирів з колишньої метрополії і перестали заглядати їм до рота. Ну майже. Все ще прийде.
* Покоління тіктокерів виявило, що російський контент це униле г.мно, порівняно з нашим, де українська арта розносить російські позиції.
* Украінські інтелектуали побачили провали західних інтелектуальних еліт, стереотипи і обмеженість мислення західних академічних середовищ.
* Українські віряни побачили, що у простих українських капеланів на передовій кращий моральний компас, аніж у Папи Римського.
* Українські феміністки вжахнулись від тупості своїх західних колежанок, які виступили з гаслами «Ні війні! Війна це чоловічі ігри! Не давайте зброю Україні, бо це розпалить конфлікт».
* Українська армія за два тижні зруйнувала міф про силу російської армії і «славу русского оружия».
Ціна цих прозрінь дуже-дуже висока і трагічна. Але мені здається, нам століттями бракувало такого моменту істини, іншого погляду на себе серед інших. Ось такого самоусвідомлення. Відчуття власної сили, непереможності і моральної правоти.
