Заява про до 5 тисяч «заброньованих» чиновників у адміністрації Луганської області — це не просто абсурд ( Народний депутат Р. Горбенко).
Область окупована майже повністю. Території під контролем України — мінімум. Людей там немає, міст немає, сіл немає, все під контролем країни терористки. Інфраструктури — теж нема. Але чиновники є. І не просто є — вони захищені від мобілізації, отримують зарплати, зберігають посади, статус і вплив.
Виникає дуже просте і незручне: що саме вони адмініструють? Чим вони керують і ким управляють?
Адміністрації без територій, ради без громад, управління без функцій — це вже зовсім не державне управління. Це імітація державності, це брехня. Паперова реальність, де на звітах усе працює, а в реальному житті — пустка, немає нічого.
І це не лише Луганська область. Подібна ситуація в Донецькій області, Маріупільска міська рада існує, частково в Херсонській області (тимчасово окуповані території), у громадах Запорізької області. Там, де немає фізичного контролю, але є повноцінні штати чиновників.
Деякі громади існують лише в документах — без мешканців, без податків, без реального управління. Але з керівниками, заступниками, відділами, секретарями, службовими авто і, звісно, бронюванням.
Ось тут починається найгірше.
Поки держава мобілізує електриків, сантехніків, водіїв, будівельників — людей, без яких не працює тил і фронт — тисячі чиновників залишаються «недоторканними».
Поки одні тримають країну фізично — інші тримаються за посади, а головне отримують зарплатню і зарплатню дуже хорошу. Сантехнік чи електрик наврядчи стільки заробляють.
Це вже не про справедливість. Це про пріоритети, це про брехливість людей і негідність системи державного управління.
Бо якщо у тебе є:
Адміністрація без території.
Громада без людей.
Чиновники без функцій.
Але при цьому ці чиновники заброньовані від війни, — значить система працює, якось не так не на перемогу, а на самозбереження.
Особливо цинічно це виглядає на фоні реальних потреб армії. Коли кожен водій чи механік на вагу золота, коли інженерні спеціальності критично важливі — держава фактично каже:
“Ви потрібні на фронті. А вони — ні. Ми потрібні в кабінетах, навіть якщо цих кабінетів більше не існує.”
Це породжує роздратування. І це абсолютно логічно.
Бо країна у війні не може дозволити собі утримувати тисячі «віртуальних» управлінців.
Кожна така посада має відповідати реальній функції. Кожне бронювання — реальній необхідності.
Інакше це далеко не державна політика.
Як мінімум, необхідно:
Зробити повний аудит усіх адміністрацій на окупованих територіях.
Скорочення «мертвих» структур.
Перегляд бронювань за принципом реальної користі для оборони.
Переведення частини кадрів у сфери, де вони дійсно потрібні державі. Чи вони не народжені працювати фізично чи руками, чи для фронту?
Бо зараз маємо парадокс:
Країна воює за території, які у незрозумілих звітах «обслуговують» тисячі чиновників.
Це виглядає не просто дивно.
Це виглядає як відрив від реальності — небезпечний і дорогий. А на справді це і є справжнє ухилянство, там і є справжні втікачі в законі.
Добра Всім
