Наслідки другої світової радянські керманичі ховали як могли: прибирали з вулиць "прекрасного та процвітаючого" совку ветеранів з ампутаціями, закривали рота всім незгодним, виставляли "ма-аскву" як вітрину і начебто приклад того, як живе ВЕСЬ совок. Я навіть читала, як хлопців ветеранів, у яких не було кінцівок, як мішки з піском кидали у вагони, щоб відвезти їх куди-небудь з вулиць великих міст.
Як казав Портніков якомусь студенту на зустрічі: "тобі вісімнадцять, а ти ВЖЕ совок", - так ось, такі люди, які вже совки, бо їх тонку душевну організацію ображає чийсь зовнішній вигляд, - вони мусять відкрити очі. Бо в цю війну страшні речі не сховаєш. Не закинеш подалі. Не закриєш рота. І доведеться багато кому зрозуміти, що нормальні (може слово не зовсім підходить) якраз ті хлопці, які туди пішли. І яким не пощастило. Вони - перші. Ми - на другому плані. Це їм повинно бути зручно жити з нами, а не нам - з ними.
Геть якісь дешеві уявлення себе кимось особливим, бо у тебе кінцівки на місці - це ніколи не говорить про тебе, як про якусь еліту, чи хазяїна життя. Нормальність чи першість не вимірюється твоєю здатністю ходити без милиць, а тільки тим, ЩО ти пройшов, ЩО ти зробив, ЯК ти здатен з цим досвідом потім жити і залишатися людиною більшою, ніж більшість, яка тебе оточує.
Ця війна гучна. І повинна бути ще гучнішою, щоб ніщо в ній не замовчувалося більше на всі подальші роки нашого існування. Тому дивіться, слухайте та пропускайте через себе всі її криваві "барви". Це наш шанс більше не потрапляти в оману щодо "братів" та сусідів.
