1 вересня 1939 року нападом гітлерівської Німеччини на Польщу?
Очевидно, що ні. Друга світова взагалі почалася не в Європі, це - суто європоцентрична версія подій.
Цілком реальною видається інша дата - 7 липня 1937 року. Саме в цей день японські війська, після 6 років "повзучої" окупації почали широкомасштабне вторгнення на територію Китаю.
Так почалася Друга китайсько-японська війна, яку в самому Китаї називають Війною Опору. Вона тривала 8 років і завершилася капітуляцією Японії в 1945 році, вже як Друга світова.
Ми мало знаємо про цю війну (та й не хочемо знати) тому, що вона Україну не зачепила, вона була такою далекою, що через аберацію історичного зору здається незначним локальним конфліктом, місцевими розборками між націями, представників яких пересічний українець навряд чи зможе розрізнити.
Між тим у цій війні загинуло, як пишуть китайські джерела 39 мільйонів китайців (це більше, ніж все нинішнє населення України). Причому більшість із загиблих - цивільні, вони стали жертвами запроваджених японськими націоналістами репресій, каральних операцій та етнічних чисток.
Найвідомішою стала трагедія міста Нанкіна, захопивши яке, японські загарбники за 5 днів вирізали понад 200 тисяч цивільних жителів.
Армії обох сторін в різні періоди війни сукупно налічували 6-7 мільйонів чоловік. Відбулося чимало масштабних битв, у яких активно застосовувалася бронетехніка, головним чином європейська, яку японці закупили ще в середині 30- х років, а китайці почали отримувати від США і Британії по тому ж таки ленд-лізу.
Окрім того, японська армія в цій війні застосовувала хімічну й біологічну зброю.
А ще ця війна вирізнялася нелюдським поводженням з військовополоненими.
За свідченнями американців, японці проводили досліди над полоненими китайцями, спостерігаючи в лабораторіях за їхньою повільною смертю від хімії, штучних хвороб, лабораторно завданих каліцтв (видалення органів у живих людей).
На певних етапах війни в ній брали участь британські (добровольче авіаційне з'єднання) та радянські війська.
У 1942 році Британія і США уклали військовий союз з китайським урядом Чан Кайши. А отже китайці цілком вправі вважати себе переможцями у Другій світовій.
Чому я про все це пишу?
Тому, що недавно прочитав на фейсбуці в одного українського достойника допис, в якому автор сумнівається в доцільності вивчення української і всесвітньої історії в одному шкільному курсі (що пропонує МОН). Аргументуючи: що спільного у нашої історії з китайською?
А виявляється, ми воювали в одній з ними Світовій війні, мало того, ця війна до Китаю прийшла раніше, ніж до нас.
По-друге, історія китайської Війни Опору може допомогти нам краще зрозуміти й менталітет китайців, і трагедію, яку вони пережили в середині ХХ ст., усвідомити, що китайців не розчулиш величезними людськими жертвами нашої війни, бо в них цих жертв було значно більше. І це, мабуть, важливо, якщо ми прагнемо якось налагодити контакти з Пекіном.
По-третє, велечезний Китай став легкою жертвою японського мілітаризму не в останню чергу через внутрішні чвари, громадянську війну між націоналістами й комуністами, яка вибухнула після розвалу імперії Цин в 1912 р. Ці чвари і війна, зрештою, призвели до втрати першою Китайською справді демократичною республікою всього материкового Китаю, залишивши її в кордонах сучасного Тайваню. Це теж мало б бути для нас трагічним уроком.
І нарешті. Теорія британського історика Алана Джона Персиваля Тейлора, про те, що Друга світова почалася не з Гітлера і, можливо, не з Європи, змушує замислитися над тим, наскільки міфологізованим є наше розуміння тієї таки всесвітньої історії, як власне, й звичної для нас картини світоустрою..
