Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що Володимир Путін займає по відношення до нового українського президента «вичікувальну позицію», «оскільки досі: немає розуміння, якими будуть підходи нового президента до основних питань порядку денного».
Вичікування, власне – улюблена політична тактика Володимира Путіна. Він може дозволити собі не тільки лише вичікувати, він може дозволити собі навіть перечекати – в цьому і полягає перевага авторитаризму перед демократією. Путін нерідко припиняв контакти зі своїми іноземними партнерами – причому не на місяці, а на роки – коли розумів, що не доб’ється від них необхідного результату.
Практично на кілька років були заморожені (правда, не за Путіна, а за Дмитра Медведєва) контакти Кремля з Віктором Ющенком, в Москві навіть вирішили не направляти посла в Україну до перемоги на президентських виборах Віктора Януковича. На кілька років фактично були зупинений контакти Путіна з попередником Зеленського Петром Порошенко. Якщо Путін остаточно визначиться з думкою, що поведінка нового українського президента не відповідає його очікуванням, він просто почне готуватися до діалогу з наступником Зеленського – “авось” той виявиться більш чуйним до побажаннь Кремля.
Примус Зеленського до миру по-путінськи
Але я б не назвав це путінське вичікування пасивним. Ні, російський президент буде активно спонукати свого нового українського колегу до нього прислухатися і сформувати свої уявлення про російсько-українські відносини в прийнятному для Кремля ключі. Він, власне, вже це робить.
Ескалація на лінії зіткнення на Донбасі, демонстративна видача російських паспортів жителям окупованих територія – тільки початок кремлівська спецоперації з примусу Володимира Зеленського до миру по-путінськи.
Путін чудово розуміє, що йому поспішати нікуди, а Зеленському – є куди. Припинення війни – головний запит не тільки його електорату, а й взагалі переважної більшості українських громадян. Під цей запит перемагає вже другий український президент починаючи з 2014 року – але ж може бути і третій, і четвертий, і п’ятий. І проблема, звичайно ж, не в невизначеності підходів Зеленського або неправильності підходів Порошенко.
Кремлю вигідно стріляти
Проблема навіть не в Путіні. Проблема в впертому нерозумінні більшістю українців того незаперечного факту, що ключі від світу знаходяться не в Києві, а в Москві, що питання не в правильності українського підходу, а в російській готовність припинити ескалацію і вивести свої війська з окупованих територій. Питання в очевидному небажанні Кремля просто перестати стріляти.
Питання в тому, що Кремлю вигідно стріляти в ситуації цього українського нерозуміння – тому що це дестабілізує будь-яку українську владу, породжує хаос і дозволяє вичікувати нескінченно довго.
Діяти як Путін
При цьому президент України – будь-який, не тільки Зеленський – знаходиться в безвихідній ситуації з точки зору свободи дій. Якщо він навіть і зрозуміє, що єдиний можливий спосіб припинення війни – погодитися з російськими умовами, це може викликати бунт активної частини суспільства. І тоді стріляти доведеться вже по своїм. Так у Путіна не виграєш.
Щоб виграти у Путіна, потрібно діяти як Путін. Зціпити зуби і чекати, коли позиція Кремля почне змінюватися під впливом тих чи інших зовнішніх або внутрішніх факторів. Власне, це те, що намагався робити Петро Порошенко – коли переконався, що його російський візаві не збирається припиняти війну.
Володимир Зеленський приречений повторити політичну долю свого попередника. Жоден інший ролі в сценарії цього трагічного серіалу для нього не передбачено.
