Нагадаю трохи історію. Після закінчення Другої світової війни американці взагалі хотіли залишити Німеччину без важкої промисловості. Бо Німеччина вже раз грубо порушила заборону виробляти важку зброю після Першої світової. І для того щоб запобігти майбутньому всплеску реваншизму для Німеччини розробили Плану Моргентау. Цей план передбачав примусову деіндустріалізацію і перетворення її на аграрну країну. Пізніше американці передумали і замість Плану Моргентау запустили План Маршала.
Тим не менш, загрози з боку Німеччини все одно боялись. І тому в 1947 між США, Францією та Великою Британією був підписаний Дюнкеркський договір про союз та взаємопідтримку. Для захисту від майбутньої агресії Німеччини. В Брюсселі 1948 цей договір був модифікований. До нього приєднались країни Бенілюксу і додатково вказувалась загроза з боку СРСР. Пізніше був підписаний Лондонський договір, де кількість учасників ще збільшувалась. І аж лише потім в 1949 був Вашингтонський, який відомий як Північно-Атлпнтичний договір, який заклав основу для появи НАТО. Коли створювалось НАТО, то Німеччина ще розглядалась як потенційний агресор.
І учасником НАТО Німеччина стала лише в 1955 році.
Можливо для когось це відомі речі, але тут я розповідаю причини чому довгий час після війни Німеччина не виробляла зброю. Просто тому, що ім забороняли.
І навіть коли Німеччина відновила виробництво, то все рівно воно залишалось на досить низькому рівні. В першу чергу через те, що левову частину зобовʼязань для утримання блоку НАТО фінансували американці. А по-друге, буде яке нарощування виробництва могло сприйматись як акт потенційної підготовки до майбутньої війни.
Також треба підкреслити, що досить велику роль інтеграції Німеччини в блок НАТО зіграв Радянський союз. І чим більше зростала потенційна загроза з боку СРСР, тим більше союзники забували загрозу з боку Німеччини. Безумовно, все це підкріплювалося розсудливістю німецької зовнішньої політики.
Критичною точкою відносин з СРСР стала Карибська криза.
І саме тоді, для протистояння Радянській загрозі, німці почали пропонувати свої
рішення. Одним з вагомих аргументів, що саме Німеччина буде першим ешелоном оборони. І все це дозволило Німеччині суттєво збільшити власні оборонні потужності. Тим не менш, хоча зусилля були відчутними, але залишались меншими ніж в США.
Після розпаду Радянського союзу, коли зникла загроза з боку СРСР, Німеччина приймає рішення розпродати частину свого арсеналу. Оскільки, країна досить селективно відносилась до продажу власної зброї, то коло потенційних замовників складалось лише з країн західного світу або ж їх союзників, які теж не мали великих апетитів.
І це в свою чергу вплинуло на виробництво. Якщо танк продається зі складу, то завод стоїть. Тому виробничі потужності скорочувались, а виробництво зменшувалось.
