У нас не роблять ракети не тому що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити купу перспективних розробок. І ОТРК Грім-2, наш аналог Іскандеру. І крилаті ракети Коршун. Навіть більше року хтось там хвалився, що в нас переробили ракету Нептун для ударів по наземним цілям.
Тому проблема не в тому, що ми не можемо робити ракет. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А все тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок та подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І ймовірно саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.
Взагалі, всі проблеми, які заважають розробці та виробництву власних ракет, існували ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала протягом 30 років, і багато чого було втрачено, забуто. А деякі процеси, починаючи з логістичних звʼязків і завершуючи внутрішніми виробничими процесами, були порушені. Усе це потрібно відбудовувати, і цим наразі практично ніхто не займається.
Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють і замість того, щоб його ремонтувати, усі вважають, що поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Але це так не працює.
В той же час люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають, що для того щоб вирішити проблему, то треба лише виділити кошти. Дати держзамовлення. А на цьому вся їхня робота закінчується. Однак, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, то це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.
Ну от для прикладу візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція це своєрідний конструктор, який збирається з різних деталей та компонентів. Певні компоненти цього умовного конструктору ми можемо імпортувати, але є також компоненти цього конструктору, які імпортувати дуже важко, тому що країни власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на експорт цих технологій. В США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом - Missile Technology Control Regime (MTCR). І цей режим обмежує доступ цих технологій всім бажаючим та дозволяє постачати ці технології лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з врахуванням того, що зараз Україна є партнером США, то це не значить, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це в свою чергу політичне питання. Тобто навіть в цьому напрямку потрібна системна робота аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона ведеться, але вона не є системною і частіше за все це ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритись, підписати якийсь меморандум, і на цьому їх робота закінчується. І політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.
Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору, в галузі залишилось мало фахівців. Тому тут теж потрібні і політичні, і управлінські рішення, для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи навіть залучення іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця в напрямках. Цієї роботи також не ведеться.
Окремо потрібно відзначити, що проблеми існують не лише на етапі розробки, але й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. І все це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навиків організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва більш простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто більш простого продукту, ніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то і не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.
Не виключаю навіть і саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розказуючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше і більше зробити неможливо.
Тому у мене є сумніви, що ці проблеми будуть вирішені. Якби було видно, що з боку управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.
