Аварія на військовому заводі «Кристал» в російському Дзержинську стала несподіваною ілюстрацією до показу американського серіалу «Чорнобиль» – однієї з найпопулярніших прем’єр останнього часу.
Самі фотографії Дзержинська в момент вибуху – ніби кадри з цього трагічного серіалу. Сірі панельні будинки з радянського минулого, що тиснуть на психіку, похмурі і мертві, побудовані ніби не для життя, а для короткої перепочинку перед роботою. І над усім цим вічним кошмаром типового радянського містечка – стовп отруйного диму, який підозріло нагадує ядерний «гриб» (добре, що це тільки візуальна асоціація).
Чорнобиль і Прип’ять були не такими – це все ж були не міста ВПК. Це були міста атомників, символи прогресу і нової технічної інтелігенції. Хоча в серіалі цього вже не побачити, тому що глядач входить в нього в перші хвилини після однієї з найстрашніших аварій в історії ХХ століття – і потім вже в цій трагедії живе разом з її учасниками.
Білоруси і українці сприймають Чорнобиль як іноземці
Масштаби цієї катастрофи, втім, до кінця не засвоєні саме пострадянським суспільством. Здавалося б, саме ми, в Україні чи Білорусі – головні жертви Чорнобиля. Наша культура повинна була розвиватися саме на сучасних формах усвідомлення трагедії. Але тема, швидко підхоплена спадкоємцями «шістдесятників», – такими як білоруска Світлана Алексієвич або українець Юрій Щербак – швидко поступилася в суспільній свідомості місцем зовсім іншим проблемам.
Вона не стала болем і натхненням молодих – і тепер уже американці розповідають новому поколінню українців і білорусів, через яку безвихідь пройшли їх народи після чорнобильської трагедії. І багато хто дивується цьому як іноземці, тому що багато і живуть майже як іноземці в своїх власних країнах, оскільки тема Чорнобиля досі залишалася як би на периферії їх свідомості.
Синдром «післячорнобильській катастрофи»
У Росії ж «іноземка» – сама влада. Російський глядач, звичайно, теж дивиться «Чорнобиль» і жахається. А поруч з ним горить Дзержинськ і громадянин не знає, чи може довіряти офіційній інформації про нову аварію. Що насправді відбулося на військовому заводі, які наслідки аварії для людей і екології? І це не перша і не остання така «післячорнобильська» катастрофа.
До речі, саме тому балтійські сусіди Білорусі з таким побоюванням ставляться до будівництва АЕС в країні і не розуміють, як контролювати і безпеку будівництва, і безпеку роботи.
«Ми розраховували, що після Чорнобиля брехати більше не будуть »Питання – як контролювати – залишається головним для розуміння сенсу того, що нам показують у «Чорнобилі», і того, що відбувається з пострадянськими суспільствами зараз. Аварія страшна не тільки сама по собі, вона небезпечна ще й відсутністю контролю суспільства над владою, тотальним дефіцитом взаємної довіри і нерозумінням – сказали тобі на цей раз правду або збрехали. Це те, від чого потроху відходить Україна, і те, від чого Росія чи Білорусь навіть і не думають іти ось уже три з гаком десятиліття.
Тоді в квітні 1986 року ми все ж дуже сподівалися, що нам скажуть правду. А нам брехали. І ми мали всі підстави розраховувати, що після Чорнобиля, після катастрофи, яка не щадить ні першого секретаря ЦК, ні звичайного обивателя, брехати більше не будуть.
