У більшості країн світу, коли говорять про основну мову держави, використовують термін "офіційна". Але Україна, отримавши у 1991 році незалежність, вкрай потребувала державницької самоідентифікації, відмінної від радянського спадку, і саме тому стала вживати термін "державна мова" щодо основної, яка повинна була б використовуватися у в офіційних документах та загалом в публічних сферах суспільного життя в державі (законодавство, управління, судочинство, освіта тощо).
Що з того вийшло, ми всі прекрасно бачимо сьогодні. Певна українізація за 24 роки таки відбулася. Але на відміну від сфер культури, мистецтва, ЗМІ та звичайного побуту, саме державні інституції часто пасуть задніх у використанні української мови. Звісно, не йдеться про "формулярну" сторону - документообіг, нормативно-законодавчі акти, велика частина діловодства навіть у традиційно російськомовних регіонах використовує українську. Але будемо відвертими - переважна більшість держслужбовців використовує російську у посвякденному робочому спілкуванні. Багато хто - у публічній риториці та офіціозі. Інтерв'ю, спілкування з громадянами та виборцями, в т.ч. на самому високому рівні - в Кабміні, парламенті та Адміністрації президента, держчиновники спокійно дозволяють собі на російській мові.
Дискутувати на мовну тему можна багато. Це взагалі найкращий подразник не тільки для розпалювання мережевих дискусій, але і червона ганчірка для соціально-нестійких елементів, які здатні сакралізувати мовне питання до рівня привода для початку війни.
Позиція автора цих рядків щодо "державної" мови якраз більше полягає у наголосі на її "офіційному" статусі. Держава повинна забезпечити повноцінний режим використання української всіма держслужбовцями, у будь-яких режимах, коли вони презентують себе саме таким чином, а не в якості приватних осіб. Держслужбовець і українська мова - повинні стати в один синонімічний ряд. Чиновник, який в робочий час використовує без потреби будь-яку мову, окрім державної, повинен негайно звільнятися. На будь-якому клаптику землі, який позначено на карті світу як Україна.
А вже інші випадки використання - у рекламі, навчанні, бізнесі, політиці, мистецтві ті ін., можна унормовувати через дискусії у необхідному законодавстві. Якщо на це буде відповідний суспільний запит та коли навколо цього можна досягнути прийнятного консенсусу з врахуванням інтересів регіональних громад.
Цю заяву можна вважати відповіддю на сьогодню репліку президента про те, що другою за вживаністю мовою в Україні повинна стати англійська. В зв'язку з цим і президенту, ім'я якого носить найбільша парламентська фракція, і іншим депутатам ВРУ хотілося б нагадати про те, як вони спільно провалили голосування по законопроекту, що вимагав від державних чиновників знання української.(поіменне неголосування тут - http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radan_gs09/ns_golos?g_id=2144 )
Можливо, саме цей законопроект не досконалий і потребує доопрацювання, але зважаючи на той ментальний, духовний, історичний, політико-соціальний розлом, через який наразі проходить Україна, виборюючи кров'ю своїх героїв справжню Незалежність, а не випадково подаровану, його прийняття та найшвидча імплементація - конче необхідні.
Поза межами держави, в розумінні сукупності всіх державних установ та інститутів, громадяни Україні вільні використовувати будь-яку мову. Але незнання державної (офіційної) - повинно стати табу для людини, що йде робити кар'єру на держслужбу.
Варто починати проводити мовну політику з цього, пане президенте. А англійська, німецька і французька додадуться вже на марші. За бажанням. Українці живуть у відкритому світі. Але щоб стати його частиною, свою традицію українцям ще треба захистити і зберегти.
Циля Зингельшухер
