Перша - це вибір кандидата. В час турбулентності світу американці вирішили мати сильного лідера, а не хлопців-дівчат з постійно накрохмаленими комірцями і випʼяченим образом «надто розумних». До президента-жінки США не були готові в 2016-му, не готові і в 2024-му.
Друга - вибір кандидата у віце-президенти. Джош Шапіро виглядав би сильнішим кандидатом за саму Харріс - і це її команду налякало. Обрали Тіма Волза. Хороший образ «домашнього дідуся», але не бійця. Враховуючи, що ні Харріс, ні Волз не виконували функцію, описану в пункті 1 (сильного лідера), ця двійка програвала супротивникам, які перли, як танк.
Третій момент. Це, власне, технологія, яку міг провернути Білий Дім, передавши в останній місяць перед виборами всю повноту влади Харріс. Що дозволило б демократам показати її вміння. Так, з Джо Байденом могли бути проблеми, але коли мова йшла про ефектний фінал кампанії, треба було йти на цей ризик. Гірше б точно не було. А Камала б, повторюся, змогла б продемонструвати те, що описано в пункті 1. Але, схоже, що команди Харріс і Байдена останнім часом не сильно співпрацювали.
Натомість - повне технологічне фіаско для усієї партії.
Головна вада демократів, яку можна було спостерігати ще з часів Обами, - це тотальна нерішучість. Горе від розуму. Втрата відчуття реальності і втрата ініціативи.
Натомість вчора Штати отримали політиків з абсолютною протилежністю у підходах. З великим ризиком того, що дрова будуть ламатися так, що аж гай шумітиме. Зате буде енергія і завзяття. Буде багато софітів і багато оплесків «знизу». І точно нудно не буде. Се ля ві.
Ну що ж, тепер ми всі, весь світ - в перших рядах на показі нового світового трилера
