Видання NYT розкритикувало нового спікера Палати представників Майка Джонсона
У розгорнутій статті одного з членів редакційної колегії йдеться про те, що
Джонсону не знадобилося багато часу, щоб союзники, а також ті, хто не сприймає владу як дріб'язкову гру, зрозуміли, що мають справу з несерйозним політиком.
Ідеться, звичайно ж, про пакет допомоги Україні/Ізраїлю/Тайваню, яку Джонсон хоче розділити незважаючи на те, що продовжує заявляти про те, що підтримує надання допомоги Україні.
Видання говорить про те, що він покірно підкоряється праворадикалам-ізоляціоністам та робить саморуйнівні удари по демократах.
«Ніщо в послужному списку Джонсона не вказує на те, що він спробує зміцнити лідерство Америки в світі. Також його дії говорять про те, що його нове становище не додало жодного авторитету його мисленню; він просто потурає своїм друзям із вкрай правого крила», - пише автор.
Міноборони Британії: Росія втратила чотири пускові установки С-400 внаслідок українських ракетних ударів минулого тижня - три були вражені 26 жовтня у Луганську та ще одна минулого тижня у Криму.
З інтерв'ю Залужного The Economist стає зрозуміло, чому такий акцент саме на знищенні російських систем ППО.
Две вещи, дающие определенные представления о современном мироустройстве, случились за последние 24 часа.
Первая: Представитель Рф в ООН Небензя заявил, что Израиль «не имеет права на самооборону». То есть фактически подтвердил легитимность зверских убийств израильтян, запретив нам защищаться. Небензя — свинья, но это мало утешает. Тут большой привет израильской власти, которая так долго твердила про «особые отношения», «свободу действий в Сирии» и прочую херню, втыкая повсюду плакаты, где наш премьер ручкается с кремлевским фюрером. Даже сейчас министр стратегического планирования (есть такой, оказывается) Рон Дермер повторяет эту мантру — нам придется поддерживать нормальные отношения с Россией и все такое. Министр, конечно, кретин и все его «стратегическое планирование», как мы все убедились 7 октября, коту под хвост, но отражает настроения в нашей, так называемой «элите». На изрядную долю состоящей из некомпетентных и ограниченных людей.
Вторая: Иран занял пост председателя форума ООН по правам человека. Еще раз, медленно — ИРАН — председатель форума по ПРАВАМ ЧЕЛОВЕКА. Тот самый Иран, где практикуют публичные казни через повешение (например за то, что человек — гей), где насмерть забили 16-летнюю девочку, которая не так надела хиджаб и где при подавлении протестов убили 400 человек. Тех самых, о правах которых Иран сейчас будет докладывать.
Что-то сломалось в этом мире и пора уже что-то поменять. Например, свое отношение. Раздолбать Иран (даром что-ли американцы сюда прислали такую силищу), стереть Хамас и Хезболлу и пусть потом обвиняют в чем угодно. Лучше получать ноты протеста, чем соболезнования, сказала когда-то Голда Меир.
The Financial Times: Американська громадськість дедалі стриманіше ставиться до фінансування України.
Згідно з новими результатами опитування Gallup, 41% американців вважають, що США роблять «надто багато» для підтримки України. У червні цієї позиції дотримувалися 29% опитаних. Частка американців, які вважають, що США надають Києву "недостатню підтримку", з 28% у червні знизилася до 25% у жовтні.
Це зрозуміло. Ейфорія Заходу від тогорічних українських перемог змінилась розчаруванням від того, що майже рік йде виснажлива позиційна війна без видимих ознак якихось змін.
Саме у цей момент - як опосередкована відповідь на статтю у TIME - зʼявився ґрунтовний аналіз Залужного в Economist.
І цей аналіз - не констатація глухого кута, в якому опинилась Україна, а стратегічне бачення, як його уникнути.
Це посил Заходу, і полягає він у тому, що якщо у найближчі місяці не зробити якісного технологічного прориву в оснащенні ЗСУ, настане дійсно патова ситуація. Яка потягне за собою «втомленість від війни» не тільки у західних партнерів, але й (що найстрашніше) у наших воїнів.
Росію треба не стримувати, як багато хто вважає, а перемагати у військовому сенсі. І не кількістю загиблих українців, а якісною зброєю, яка у НАТО є, але яку бояться надавати Україні з огляду на страх перед Третьою світовою. Не розуміючи, що Третя світова вже йде.
Не перестаю стверджувати, що минулорічні успіхи керівництва України на міжнародній арені (я без іронії) змінились абсолютно програшною стратегією цього року. І навіть допускаю, що стаття Залужного не узгоджувалась з адміністрацією президента, де вимагають перемог за будь-яку ціну - без урахування як наших втрат, так настроїв, які починають домінувати на Заході.
Це не зрада. Це розуміння того, що для виправлення ситуації терміново треба висадити у США десант найбільш досвідчених українських дипломатів, військових та міжнародників (Порошенко, Чалий, Огризко, Залужний, Забродський, Клімпуш-Цинцадзе, навіть Пристайко) з метою проведення ґрунтовної лобістської кампанії та реалізації бачення, викладеного в Economist.
Бо останній візит Зеленського у США виявився провальним з багатьох точок зору - і не в останню чергу тому, що президент продовжив використовувати стратегію під назвою «всі нам винні» без урахування настроїв, що вже змінились.
Це так не працює. І якщо ми не змінимо свою стратегію на міжнародному напрямі, цифри розчарованих американських платників податків (наведені на початку цієї статті), завдяки яким Україна продовжує боротись, будуть все більше розчаровувати нас. А політики завжди прислуховуються до свого електорату, і немає жодної причини вважати американських політиків виключенням з цього правила.
Стаття Залужного у The Economist та Шустера у The Time з двох різних сторін говорять про одне - Україні час міняти наративи.
На цьому тлі Зеленський продовжує говорити старою мовою, а Залужний усвідомив реалії та почав змінювати підхід.
І окрім боязні Третьої світової, є ще один привід, стримуючий достатнє постачання фінансової та військової допомоги з боку Заходу - корупція, накладена на політичну цензуру.
Корупція та політична цензура йдуть від політиків. Військові чесно виконують свою справу і при цьому реалістичніші в оцінках. Саме це, мені здається, хотів донести Залужний.
Поки Шойгу розказував, як він за 20 днів знищить всі американські F-16, українські захисники збили ще один ворожий штурмовик Су-25. Це сталося на Таврійському напрямку.
Закінчую тему поглядом з тієї сторони.
Читаю реакцію Z-каналів на інтерв'ю Залужного (яке вони не читали, насмикнувши цитат з усяких пабліків) – і дивуюся. Коли головком ВСУ говорить про проблеми та способи їх вирішення, коли без шапкозакидання та паніки чітко пояснює, що відбувається – це найкращий взагалі знак, який може бути. Адекватна оцінка того, що відбувається, – вірний шлях до успіху.
А що на іншій шальці терезів? Ну, у Росії. Шойгу зі своїми чудесними історіями для 37 збитих літаків на місяць. Путін зі своїми розповідями про 18000 знищених машин ЗСУ під час українського наступу. Все це на тлі нульових успіхів армії РФ на фронті. Вдумайтеся, головна гордість ДРУГОЇ АРМІЇ СВІТУ (™), – що їхні солдати в паніці не побігли зі своїх позицій (як це було у 2022)! Це рівень успіху. При цьому втрати з червня по листопад у Росії більші майже за всіма видами озброєнь.
Загалом, на місці Z-каналів я навпаки сильно напружився б через інтерв'ю Залужного. Тому що явно видно, що головком ВСУ чітко розуміє, що відбувається, що він робить і що треба зробити. Повага.
©️Майкл Накі
Джонсон придумав вихід із ситуації (чи його заставили придумати).
Він вирішив поєднати питання надання допомоги Україні з посиленням безпеки американсько-мексиканського кордону.
Це покращує шанси на підтримку виставлення на голосування допомоги Україні серед невизначеної частини республіканців.
Щоправда, це не зробить для більшості демократів більш прийнятним пакет допомоги Ізраїлю, що пропонують фінансувати за рахунок скорочення бюджету Служби внутрішніх доходів, що тільки збільшило б дефіцит бюджету США через зменшення податкових надходжень.
Натомість Білий дім попередив, що Байден ветує пакет, який не включає інших безпекових пріоритетів (передусім Україну) і скорочення бюджету Служби внутрішніх доходів. Тому і так доведеться шукати компромісний варіант.
❗️Наразі констатую головне: Байден настійливо продовжує проштовхувати інтереси України попри шалений спротив певної частини трампістів. Причому робить це він політично грамотно - де логікою, де компромісами, а де і шантажем. Молодець, одним словом.
