Вже сонце збирається у вирій. Його світла все менше. Над покаліченим війною простором збираються сірі важкі сутінки, заповзають холодним маревом очерету над водоймами. Ліси й садки, обори, прилипають до вікон й поселяються в стомлених душах українців.
Тонке, срібне павутиння бабиного літа стомлено розчинилося в них. Залишилось хіба що в обгорілих чупринах українських титанів мужньою чоловічою сивиною.
Виблискуючи, чи то нитками покрученої долі, в глибинах, тріщинах, зморшках, обпалених, зранених, безкінечною жагою виживанням в обличчях, чи то закамʼянілими сльозами. Від горя, жаху і ненависної жадоби поїдання всього живого війни Владіміра Путіна.
Вона повзе, котиться, сочиться через спалені поселення найдревніших трипільців і ще двічі старіших пращурів. Мисливців і скотарів Камʼяної Могили. Всепоглинаючого мороку байдужі страждання, муки безкінечної смерті.
Він купається в ріках крові й набирає силу. Вже скоро він обʼєднається з холодними до кісток дощами у дикому танці, зі сніговими шквалами, перетворюючи випалений простір в непрохідні болота, залишаючи воїнам світла заповнені водою і сирістю траншеї та окопи. Останні домівки. Оборонні рубежі перед грізною імперією зла.
Її маленький, невиразний, грізний і немолодий правитель став живою реінкарнацією придуманого Саурона. Темний, ненависний Володар. Він прагнув завоювати Україну, повернути під контроль Східну Європу. Тепер погрожує покінчити зі світом.
Він змінює ядерну доктрину, яка дозволяє на власний розсуд включити у війну проти світу ядерну зброю. Він ненавидить цей світ.
Інших причин цілеспрямовано і безпричинно вдаватись до нарощування ескалації, підкидання ставок у війні, яка не мала і немає жодного сенсу для існування Росії й вічності його влади, немає.
І як би ми не шукали відповіді на рішення воювати зі всім світом колишнього, досить раціонально офіцера КДБ, окрім впливу на нього невідомих і нематеріальних потусторонніх сил зла, не існує. Тим більше, що за 30 з невеликим років свого існування Україна знаходилася під переважним і ще більше політичним, економічним, воєнним і ментальним контролем Кремля.
Слабкі спроби окремих політичних груп в Києві відірватись від московської колонії не мали успіху. Захід, тотально роззброївши українців, покинув їх, збиткуючись над ними в незнанні англійської – в Будапештському меморандумі про гарантії безпеки у звʼязку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
США, Європа і Росія обʼєдналися в антиукраїнський союз. Вони розуміли, що це дозволить майбутнім російським яструбам поглинути Україну.
Це не потребує доказів. Держдума в 93 році оголосила Севастополь територією РФ. Захиститись від майбутньої масштабної експансії можна було, лише прийнявши Україну в НАТО або надавши їй додаткові гарантії воєнні безпеки.
Росія допомагала правлячим західним елітам знаходити причини цього не робити – корупція, непотизм, клановість політики, сприяючи створенню олігархічної системи правління, включаючи мову, релігію, жадібність правлячих нуворишів до газових та нафтових грошей і ще безліч чого, що замало і без того крихку пострадянську ментальність гречкосіїв, яким історія подарувала державу.
Іноді складається враження, що правлячі могутні західні сімʼї купилися на новоявленого Сен-Сімона, футуролога Френсіса Фукуяму. Рівно в 94 році він напророчив в National interest про «кінець історії»:
«Глобальні війни пішли в минуле, ідеологічна еволюція людства підійшла до фінальної точки. Це не просто кінець Холодної війни чи завершення якогось періоду всесвітньої історії. Це кінець історії, як такої…».
