В цьому тексті я хочу просто проговори те, що є плюс-мінус науковим консенсусом в лінгвістиці, але не в масовій свідомості. Бо інколи очі витікають від того, які уявлення про мову є в людей — і наскільки вони іноді далеки від реальності.
Усі природні мови мають достатньо засобів для вираження будь-яких термінів. Будь-якою природньою мовою можна написати епічну поему чи підручник з квантової фізики. Фонетична «привабливість» мов — штука глибоко індивідуальна та трішки культурно залежна. Так само, як, наприклад, музичні смаки.
В усіх природніх мовах є табуйована та обсценна лексика — не буває мов різного ступеню пристойності чи жорстокості. Усіма природніми мовами можна образити людину. Жодна заборона на окремі слова не діє, бо тоді їх заміняють інші слова та вирази, і згодом табуйованість переповзає вже на них. Мій улюблений приклад — японське «кісама», «дорогоцінний», що ще двісті років тому було дуже ввічливою формою звертання, а зараз близько по змісту до «гей, лайно, ану йди сюди». Подібний шлях в окремих регіонах нашої Батьківщини вже почало слово «шановний».
Усі мови змінюються. Говорити про «давню мову», «найдавнішу мову» чи щось таке просто безглуздо — будь-яка мова зазнає змін, і зрештою старі тексти стають незрозумілими для нових поколінь. Втім, є нюанс — див. наступний пункт.
Швидкість мовних змін залежить від інтенсивності контактів всередині носіїв мови та із носіями інших мов. Якщо певна мова змінюється повільніше за інші — скоріш за все, спільнота-носій цієї мови живе в якомусь глухому місці чи на острові, де контакти між носіями постійні, а із кимось, хто говорить інакше — дуже рідкісні. Певною похідною від цього є той факт, що не-запозичені аспекти діалектів діаспори майже завжди архаїчніші за норму метрополії. Себто, тим фактом, що мова має якісь особливо архаїчні риси, не те щоб варто пишатися — це натяк на те, що її носії жили в якійсь глухомані та мали нестачу контактів із зовнішнім світом.
Мови змінюються не хаотично, а згідно певних фіксованих правил, що вивчає історична лінгвістика. Завдяки цьому можна із певною точністю відтворити, як говорили цією ж мовою або її пращуром раніше. Чи відрізнити справжній давній текст від підробки.
Якщо ви носій індоєвропейської мови, і вам здається, що у вашої мови багато спільних рис із санскритом, вам не здається. Втім, якщо ви при цьому мало знаєте інші індоєвропейські мови, сюрпризом для вас може стати той факт, що в них таких спільних рис не менше.
Споріднені з вашою рідною мови завжди видаються смішними та трішки «сільськими». Перше пов'язано з тим, що там подібні слова мають інший, часто протилежний зміст, що створює ефект комічності. Друге — із тим, що в регіонах, близьких до країв, де говорять цією мовою, селяни, вірогідно, говорять на ближчих до неї «народних» діалектах.
Пишатися тим, що у мові багато синонімів до одного слова, чи зворотнім — що в ній одне слово може описувати довгу низку понятть — безсенсовно. Бо, знов-таки, будь-яка природня мова здатна виразити будь-яку думку — питання лише в тому, як вона це зробить.
Зовсім вже дитсадкова істина, але деякі не знають і цього — будь-яка здорова людина може опанувати будь-яку природню мову як свою першу. Це не залежить від раси чи етнічного походження, лише від виховання. Мовний апарат в межах людського виду однаковий, як і кількість зубів в роті. Опанування другої та наступних мов може мати певні складнощі через їхню віддаленість від першої, чи через наявність в них звуків, не властивих першій (наприклад, чіткого «р» чи шиплячих, які не так просто навчитися вимовляти у дорослому віці, якщо не вмів дитиною — так, я вмію вимовляти англійське th, але при швидкій розмові часто вимовляю його як s). Але це не є неподоланим. Так само для людини можуть бути важкі окремі звуки її рідної мови (привіт, картавість), але це теж можна полагодити.
