Тиждень трансатлантичного єднання - інакше і не змалювати помітну активність по обидва боки Атлантики з метою зміцнення свого союзу.
Від державного секретаря Блінкена, який взяв особисту участь у зустрічі НАТО в Брюсселі на початку тижня, до участі президента США Джо Байдена в Європейській Раді (вперше за 11 років) хай і у відео режимі у четвер, все вказує на те, що відбувається карколомна геополітична зміна.
Цей тиждень, беззаперечно, сформував уявлення про зовнішньополітичну доктрину Байдена-Блінкена, яку США впроваджуватимуть в наступні 4 роки, і, можливо, і після 2024 року, в разі другої президентської каденції Байдена.
За останні чотири роки попередньої адміністрації США, яка ставила під сумнів дієвість альянсів, ефект від таких підходів виявився протилежним - значення політики, заснованої на союзах і союзниках, зросло. На це є колосальний запит. І саме цим буде щедро і ретельно опікуватися демократична адміністрація Байдена.
Кілька ключових елементів доктрини Байдена-Блінкена.
1- Програмно прозвучала оцінка Блінкена щодо трьох головних викликів. Йдеться про військові (збройні) загрози з боку інших країн (Китай, Росія, Іран, Північна Корея). Невійськові виклики (технологічні, економічні та інформаційні) з боку загалом тих саме країн. І глобальні виклики, які не зумовлені окремими державами чи урядами (клімат, коронавірус). Таким чином, окреслено картину світу, і Україні варто це врахувати, у тому числі у внутрішніх документах (стратегія нацбезпеки, воєнна стратегія, стратегія деокупації наших територій, тощо).
2- Не менш програмними є також підходи Вашингтона до розв’язання визначених викликів. А це підтвердження відданості давнім союзам (зокрема НАТО), модернізація альянсів (адаптація до нових викликів, про які не йшлося на етапі їх створення), а також розширення коаліцій і союзів (із залученням партнерів). По суті, зафіксовано визнання недостатності дій із залучення партнерів поза меж альянсів до спільних дій. Адже чим більш об’єднаними для досягнення спільних цілей є країни з доданими можливостями і потужностями, тим краще. А це - шанс для України з новою силою заявити про статус ключового союзника США поза НАТО.
3- Підтверджується «демократичний похід Байдена» проти автократії, яка набирає обертів. Чого лише варті слова Байдена про те, що він бере на себе сміливість передбачити, що майбутні покоління «будуть писати свої докторські роботи на тему хто переміг: демократія чи автократія?». І це питання не лише про Китай. Йдеться водночас і про Росію.
4- Європейський Союз консолідується в ув’язці з Вашингтоном. Як колись, за часів Холодної війни. На це натякнув президент Європейської Ради Шарль Мішель, зауваживши у своєму слові до Байдена, що коли розпався СРСР, «ми повірили в остаточну перемогу демократії». Але через 30 років «ми розуміємо, що помилялися». Авторитарні тенденції набирають нових форм і з використанням досягнень демократії атакують як «ззовні, так і зсередини ... Майже як за режимів Холодної війни».
5- Протистояння використанню корупції як зброї опонентами демократії. Цей виклик є наскрізним і позиціонується майже як військовий позивний «свій-чужий». Справжня відданість боротьбі з корупцією, недопущення використання корупційних і олігархічних впливів у державній політиці, верховенство права - це членський внесок до клубу демократичних держав. Позиція Держсекретаря Блінкена щодо ваги демократичних цінностей як раз про це.
На цьому фоні російська агресивна машина має єдиний дієвий інструмент протидії. Полягає він в убезпеченні себе від трансатлантичної консолідації та демократичного походу поясом безпеки, буфером держав, які стануть захисним бар’єром та полем оновленого геополітичного змагання.
Таким чином, ставки зроблено. Україні на цьому фоні слід максимально активізуватися. Довести, що Київ - не пішак на геополітичній шахівниці протистояння з РФ. Не токсичний тягар, а стратегічний актив.
