Не маю жодних сумнівів, що наїзди Зеленського на НАТО й заява Арахамії про готовність до компромісу в питанні членства - продумані, синхронізовані кроки, де перший формує громадську думку про «нас ніхто не захистить, потрібно шукати спільну мову з Путіним», а другий перевіряє, чи ці тези (разом із масовими воєнними злочинами московитів проти мирного населення) справили достатнє враження на суспільство, аби прийняти частину путінських обмежень суверенітету.
Скажу зараз річ непопулярну, котра вам, швидше за все, не сподобається. Але я доросла серйозна людина, котра намагається мислити відповідально. Якби я довіряв цій владі бодай у тій мірі, як попередній, то поставився б до цих планів із болем, але спокійно. Це означало б, що серйозні люди зважили все й вирішили, що альтернативою непоступливості є смерті сотень тисяч наших людей і відкидання України в доісторичну епоху. Натомість, я поклався б на професіоналізм очільників країни, що підписаний документ у плані поступок буде виконуватися не ліпше, ніж свого часу Мінські угоди.
Проблема в тому, що попередні роки не дали мені достатніх підстав покладатися на цю команду (це якщо м’яко). І дідько б із моїми відчуттями, але настрої в армії такі, що жодні накази щось здавати просто не будуть виконані. І може легко створитися ситуація, коли в суспільній думці до «ворога в Кремлі» додасться «ворог на Банковій», а це в умовах війни ситуація дуже небезпечна.
Дуже радив би владі взяти це до уваги.
