І мова тут не тільки про дивну парадигму німців у цій війні, про яку я неодноразово писав. Мова про те, що Росія, попри санкції та падіння економіки (за даними тамтешнього Інституту Гайдара, індекс промислового оптимізму впав за останні місяці наполовину), знаходить кошти не лише на зброю і годівлю своєї орди, але й на пропагандистську складову Третьої світової.
У тому матеріалі йдеться про документи, начебто захоплені росіянами в регіональному відділенні СБУ Маріуполя. У них зафіксовано "факти" стеження спецслужбою України роботи по Місії ОБСЄ на Донбасі". Одразу ж після публікації на сайті долучилися до "роботи" тролі, які жваво коментують викладене. "З Україною настав час закінчувати. Нехай Путін із нею розбирається", "Я не розумію, навіщо ми продовжуємо підтримувати режим, від якого з кожним днем все гірше пахне", ну, і далі у тому ж річищі.
Є в романі "Обід наголяса" Вільяма Берроуза мудра рекомендація для сучасних кремлівських пропагандистів, а водночас – і застереження у стилі, як нині люблять говорити, "медіаграмотності": "Усі раціональні думки слід нищити дустом". Саме цим і займається московське гібридне військо, вишколившись упродовж десятків років спочатку на власних посполитих.
В епоху "постправди", скажу відверто, витонченої брехні, для цих фахівців – неоране поле.
Причому глаголять вони не тільки посередництвом малотиражних газет чи потужних рупорів на кшталт Sputnik, чи RT. Їхніми словами промовляють політики й "лідери громадської думки", телезірки та спортсмени. Поверхова "правда" щедро здобрена "дустом" фальсифікацій та пропаганди. Вона призначена для реалізації того, що не може зробити Путін на полі бою.
Бо таки не може. Інакше звідки вчорашня ж істерика Шойгу "посилити наступ" окупантів на "всіх напрямках"? Звідки ставка на так званий "ракетний тероризм" проти цивільних, який інакше, як людоїдством не назвеш? Та що там ракети! Варто зайти у телеграм-пабліки рашистів, аби зрозуміти, що пересічний вояка зізнається у переконанні, що українських дітей треба убивати, бо вони мститимуть, коли виростуть. І супровід схвальних коментів, серед них – і жіночих.
Та менше з тим. Ми часом дивуємося екзотичним заявам політиків, які мали б, принаймні, сім разів задуматися над тим, що кажуть. Але прислухаймося і почуймо у цих фразах запах "дусту". Як от, до прикладу, фразочки Орбана чи Сійярто. Останній взагалі пустився берега у мареннях про Велику Угорщину, озвучуючи плани "порятунку" угорців Закарпаття. І не тільки відмовою постачати зброю Україні, але й у випадку "форс-мажору" (цей популіст таки сподівається, що росармія добереться за Карпати?), шляхом прямої інвазії в Україну. "Миротворець у блакитному шоломі", однак...
Чи ще один "братушка", цього разу – з "м'якої підчеревини Європи". Президент Сербії, яка так рветься до Євросоюзу, маючи купу власних проблем, почав теж радити українцям. Мовляв, коли Путін здобуде весь Донбас і запропонує мирні переговори (бо нібито "виконає свій план"), негайно сісти й розмовляти з вбивцею. Бо інакше, "якщо вони її (пропозицію Москви. – Авт.) не приймуть, на нас усіх чекає пекло". Правда, Александар Вучич ще не зовсім поринув в ілюзії, бо констатував: "А вони її не приймуть".
Тут очевидний наратив, вигідний Москві. Путін готовий сідати за стіл перемовин, але зі своїми крапленими картами. Він розуміє, що не поглине Україну, — ні цілком, ні шматочками, — що, можливо, ще вистачає "гарматного м'яса", аби кидати його в жерло війни; що на складах заникано смертоносні ракети. Але мотиваційної складової в російської орди немає. Хіба – нажива, грабунок і ґвалт. Бункерний дід хотів би зупинитися, аби зібрати ще більшу потугу і приспати Київ. Але зробити це особисто – не випадає. "Нє царскоє ето дєло". Тому й волає знавіснілий Лукашенко, якому вже ввижаються натовські рейнджери за кожним картопляним кущем, тому й не можуть вгамуватися німецькі "інтелектуали" зі своїми "резонними пропозиціями" капітуляції (бо, мовляв, весь континент під загрозою). Тому й "здають", кому слід, таємні матеріали про Бучанську трагедію, депутати бундестагу.
Ну, й звісно, було б нечесно не сказати про наших "пацифістів". Вони роблять свою справу тихцем, останнім часом – посередництвом "хороших русскіх", яких, таке враження, прямо таки запрошують в Україну. Їх почастішало в ефірі "єдиного телемарафону", на ютуб-каналах сумнівних персонажів, що "вєщают" зі статусами "радників глави ОПУ" чи "лідерів громадської думки". Коли такий собі "русскій лібєрал" глаголить про "шовінізм" українців, то "ведучий-журналіст-радник" (вже й не знаю, хто ще?) лише підтакує: мовляв, правду кажете, "шовінізм" відштовхує від нас "цивілізованих джентльменів".
Ну, а вчорашнє відео з мамою маленької Лізи — це не хайп і вже точно не журналістика. Це дика і цинічна ІПСО на користь маніяка, який тільки п'яніє від сліз жертви... Схоже, такого ж маніяка.
Мета цього хорору – страх. Страх втратити спокій, статки, комфорт, а, може, й життя. Страх як зброя, як засіб поневолення. Інструменти відомі з часів німецького нацизму. "Єдине, що потрібно зробити, щоб поневолити людей, — це налякати їх. Якщо ви можете знайти спосіб налякати людей, ви можете змусити їх робити те, що ви хочете", - казав Герінг.
Словом, дуст на наші голови. А хтось ще остерігається хімічних атак. Так вони ж давно практикуються, отруюючи мізки. І нам, і всьому світові.
