Сьогодні день прапора. Країні 28 років, а ми й досі ставимося до державного двоколору , як до формальності. Він є? Ну і є.
Це на війні прапор швидко набув сакральних сенсів. Його вперто вивішували в пику ворогові на смертельних ділянках. Його піднімали даючи знак московитам - це наша територія. Із ним їхали на війну і під ним поверталися додому з війни. Стискаючи його помирали. Але це на війні. Там. А тут?
В тилу ми досі не вміємо знайти прапору належне місце. Ми як дикуни, які мають зливки золота і коштовне каміння - символіку - але не здатні видобути з того скарбу все сповна. На жаль.
Пригадайте, як і скільки разів Голлівуд показував глядачеві місце і роль зоряно-смугастого? Це просто стало шаблонною картинкою - одноповерховий будиночок і на ньому прапор. Або флагшток, озброєний власник обійстя і... прапор. Військова чатсина, шикування ранкове - прапор. Вечір, закат, ліричний момент головного героя - прапор. Урочистості - прапор. Успіхи героя фільму - прапор. Втрати героя фільму заради СВОЄЇ країни - прапор. Арлінгтон - поховання героїв - церемонія і прапор. Він скрізь. І не просто як різнокольорова тканина. Це згусток сенсів. А у нас?
Пригадайте 2014. Нам було страшно, ми потребували єднання і захисту. Що ми робили? Шукали рідну душу. Як? Ми вивішували прапори, розфарбовували в прапори стовпи, паркани, мости. Ми через синю і жовту фарбу криком кричали - МИ УКРАЇНА. Але армія втримала московитську навалу, лінія фронту кровоточила, а в тилу прапори почали вицвітати... Навіть на спонтанних пам'ятниках і алеях добробатів. Чому? Бо ситуативний порив - вивісити прапор у нас не розвинувся в те, що мають американці - РИТУАЛ.
Громадянин все життя йде поруч зі своїм прапором. Він опікується ним. Прапору не можна вигоряти чи обштряпатися! Прапор треба вчасно випрати і випрасувати, а коли тканина геть побита вітром - прапор слід замінити. Занедбаний прапор, це зневага до символу. Це ганьба.
У них. А у нас? Просто придивіться сьогодні та й потім - багато є ознак, що за прапором доглядають? Отож...
Громадянина США привчають поважати прапор своєї країни із дитинства. І це не показуха. Це обов'язок. Якщо країна хоче мати громадян, а не населення. Американці з малечку вчать клятву прапорові. Вона не складна, в один рядочок, але в тому рядочку все вичерпно. Назву країни можна замінити - суть клятви лишиться. В Україні вона б звучала так:
"Я клянусь бути вірним прапору України і республіці, яку він символізує, одній нації під Богом, неделимій, зі свободою і справедливістю для усіх."
Це ж не важко ставитися до СВОГО прапору так, як в цивілізованому світі? Спробуємо? Розпочати можна сьогодні. І не зупинятися. Ніколи.
