ХВИЛЯ СТАРІННЯ
Депопуляція переверне звичні соціальні та економічні ритми. Суспільству доведеться скоригувати свої очікування, щоб відповідати новим реаліям меншої кількості працівників, заощадників, платників податків, орендарів, покупців житла, підприємців, новаторів, винахідників і, врешті-решт, споживачів та виборців. Повсюдне посивіння населення і тривале скорочення чисельності населення гальмуватиме економічне зростання і підриватиме системи соціального забезпечення в багатих країнах, ставлячи під загрозу самі перспективи їхнього подальшого процвітання. Без радикальних змін у структурі стимулів, моделях заробітку та споживання протягом життєвого циклу, а також у державній політиці щодо оподаткування та соціальних видатків на сучасні розвинені країни чекає скорочення робочої сили, зменшення заощаджень та інвестицій, нестабільні соціальні видатки та бюджетний дефіцит.
До цього століття лише заможні суспільства на Заході та у Східній Азії ставали «сірими». Але в осяжному майбутньому багатьом біднішим країнам доведеться боротися з потребами старіючого суспільства, навіть якщо їхні працівники набагато менш продуктивні, ніж у багатших країнах.
Розглянемо Бангладеш: сьогодні бідна країна, яка завтра перетвориться на старече суспільство, де, за прогнозами, понад 13% населення у 2050 році становитимуть люди похилого віку. Основу робочої сили Бангладеш у 2050 році становитиме сьогоднішня молодь. Але стандартизовані тести показують, що п'ять із шести членів цієї групи не відповідають навіть найнижчим міжнародним стандартам навичок, які вважаються необхідними для участі в сучасній економіці: переважна більшість цієї зростаючої когорти не може «читати і відповідати на базові запитання» або «додавати, віднімати і округляти цілі числа і десяткові дроби». У 2020 році в Ірландії було приблизно стільки ж людей похилого віку, скільки буде в Бангладеш у 2050 році - але сьогодні в Ірландії лише кожна шоста молода людина не має таких мінімальних навичок.
Бідні, старі країни майбутнього можуть опинитися під сильним тиском необхідності розбудови держави загального добробуту ще до того, як вони зможуть її профінансувати. Але рівень доходів у 2050 році в багатьох країнах Азії, Латинської Америки, Близького Сходу та Північної Африки, ймовірно, буде значно нижчим, ніж у західних країнах на тій самій стадії старіння населення - як ці країни зможуть забезпечити достатні кошти для підтримки та догляду за своїм літнім населенням?
Як у багатих, так і в бідних країнах, прийдешня хвиля старіння покладе на багато суспільств абсолютно незвичний тягар. Хоча люди у віці 60-70 років цілком можуть вести економічно активне і фінансово незалежне життя в осяжному майбутньому, цього не можна сказати про тих, кому 80 і більше років. Супер-старі - це найбільш швидкозростаюча когорта у світі. До 2050 року в деяких країнах їх буде більше, ніж дітей. Тягар догляду за людьми з деменцією спричинятиме зростаючі витрати - людські, соціальні, економічні - у світі, що старіє і зменшується.
Цей тягар буде ставати все більш обтяжливим у міру того, як занепадають сім'ї. Сім'я є основним осередком суспільства і досі залишається найнеобхіднішим інститутом людства. І стрімке старіння, і різке зниження народжуваності нерозривно пов'язані з революцією в структурі сім'ї, що триває. У міру того, як сімейні одиниці стають меншими і більш атомізованими, все менше людей одружуються, а високий рівень добровільної бездітності закріплюється в країні за країною. Як наслідок, сім'ї та їхні відгалуження стають дедалі менш спроможними нести тягар - навіть попри те, що вимоги, які можуть бути на них покладені, неухильно зростають.
Як саме депопуляційні суспільства впораються з таким широким відступом сім'ї, зовсім не очевидно. Можливо, інші люди зможуть взяти на себе ролі, які традиційно виконували кровні родичі. Але заклики до обов'язку і самопожертви для тих, хто не є родичами, можуть не мати такої сили, як заклики зсередини сім'ї. Уряди можуть спробувати заповнити цю прогалину, але сумний півторастолітній досвід соціальної політики підказує, що держава є жахливо дорогою заміною сім'ї - і не дуже вдалою. Технологічний прогрес - робототехніка, штучний інтелект, людиноподібні кібер-доглядальниці та кібер-«друзі» - може з часом зробити якийсь незбагненний наразі внесок. Але поки що ця перспектива належить до царини наукової фантастики, і навіть там антиутопія набагато більш імовірна, ніж щось, що межує з утопією.
ЧАРІВНА ФОРМУЛА
Ця нова глава для людства може здатися зловісною, можливо, лякаючою. Але навіть у світі, що сивіє і депопуляціонує, все ще буде можливим постійне підвищення рівня життя та матеріальний і технологічний прогрес.
Лише два покоління тому уряди, науковці та глобальні інституції панічно боялися демографічного вибуху, побоюючись масового голоду та імміграції в результаті народжуваності в бідних країнах. Озираючись назад, можна сказати, що ця паніка була напрочуд перебільшеною. Так званий демографічний вибух насправді був свідченням збільшення тривалості життя завдяки кращим практикам охорони здоров'я та доступу до медичної допомоги. Незважаючи на колосальне зростання населення в минулому столітті, планета багатша і ситіша, ніж будь-коли раніше, а природні ресурси багатші і дешевші (з поправкою на інфляцію), ніж будь-коли раніше.
Та сама формула, яка сприяла поширенню процвітання у ХХ столітті, може забезпечити подальший прогрес у ХХІ і далі - навіть у світі, позначеному депопуляцією. Суть сучасного економічного розвитку полягає у постійному нарощуванні людського потенціалу та сприятливому бізнес-кліматі, підкріпленому політикою та інституціями, які допомагають розкрити цінність людської особистості. Завдяки цій формулі Індія, наприклад, за останні півстоліття практично подолала крайню бідність. Покращення в галузі охорони здоров'я, освіти, науки і технологій є паливом для двигуна матеріального прогресу. Незалежно від демографічного старіння і скорочення населення, суспільства все ще можуть отримати вигоду від прогресу в цих сферах. Світ ще ніколи не був настільки освіченим, як сьогодні, і немає жодних підстав очікувати, що зростання рівня освіти зупиниться, незважаючи на старіння і скорочення населення, зважаючи на величезні переваги, які освіта приносить як суспільству, так і самим учням.
Значні покращення у сфері охорони здоров'я та освіти в усьому світі свідчать про застосування наукових і соціальних знань - запас яких невпинно зростає завдяки людським дослідженням та інноваціям. Цей рух не зупиниться і зараз. Навіть старий світ, що депопуляціонує, може ставати дедалі заможнішим.
Проте, оскільки стара демографічна піраміда перевертається з ніг на голову, а суспільства набувають нових структур в умовах довготривалого скорочення населення, людям потрібно буде виробити нові звички мислення, конвенції та цілі спільної діяльності. Політики повинні будуть вивчити нові правила розвитку в умовах депопуляції. Основна формула матеріального прогресу - пожинання плодів розширених людських ресурсів і технологічних інновацій через сприятливий бізнес-клімат - залишиться тією ж самою. Але ландшафт ризиків і можливостей, з якими стикаються суспільства і економіки, зміниться з депопуляцією. І у відповідь на це уряди повинні будуть скоригувати свою політику, щоб врахувати нові реалії.
Початковий перехід до депопуляції, без сумніву, потягне за собою болючі, руйнівні зміни. У депопуляційних суспільствах сьогоднішні соціальні програми пенсійного забезпечення та охорони здоров'я для людей похилого віку за принципом «плати за фактом» зазнають невдачі, оскільки працездатне населення скорочується, а кількість літніх людей, які претендують на пенсію, різко зростає. Якщо сьогоднішня вікова структура зайнятості та витрат збережеться, сивіючі та депопуляційні країни не матимуть достатньо заощаджень, щоб інвестувати в економічне зростання або навіть у заміну старої інфраструктури та обладнання. Коротше кажучи, нинішні стимули серйозно перешкоджають депопуляції. Але політичні реформи і реакція приватного сектору можуть прискорити необхідні зміни.
Щоб успішно адаптуватися до світу, що депопуляціонує, державам, компаніям і приватним особам доведеться зробити ставку на відповідальність і заощадження. Інвестиційні проекти, як державні, так і приватні, матимуть менше можливостей для помилок, і не можна буде розраховувати на ажіотажний попит з боку зростаючого кола споживачів чи платників податків.
Оскільки люди живуть довше і залишаються здоровими до глибокої старості, вони виходитимуть на пенсію пізніше. Добровільна економічна активність у дедалі старшому віці зробить навчання впродовж життя необхідним. Штучний інтелект може бути палицею з двома кінцями: хоча ШІ може запропонувати підвищення продуктивності, якого депопуляційні суспільства не змогли б досягти в інший спосіб, він також може прискорити витіснення тих, хто має неадекватні або застарілі навички. Високий рівень безробіття також може виявитися проблемою в суспільствах, що скорочуються і відчувають дефіцит робочої сили.
Державам і суспільствам доведеться забезпечити гнучкість ринків праці - зменшити бар'єри для входу на них, заохочувати плинність кадрів і відтік робочої сили, що підвищує динамізм, ліквідувати вікову дискримінацію тощо - з огляду на нагальну потребу підвищити продуктивність робочої сили, що скорочується. Для сприяння економічному зростанню країни потребуватимуть ще більшого наукового прогресу і технологічних інновацій.
Процвітання у світі, що депопуляціонує, також залежатиме від відкритих економік: вільної торгівлі товарами, послугами та фінансами для подолання обмежень, які в іншому випадку породжує зменшення населення. А оскільки голод на дефіцитні таланти стає все гострішим, переміщення людей набуде нового економічного значення. В умовах депопуляції імміграція матиме ще більше значення, ніж сьогодні.
Однак не всі старі суспільства будуть здатні асимілювати молодих іммігрантів або перетворити їх на лояльних і продуктивних громадян. І не всі мігранти зможуть зробити ефективний внесок в економіку країн, що їх приймають, особливо з огляду на кричущий брак базових навичок, що характеризує занадто велику кількість населення світу, яке сьогодні швидко зростає.
Прагматичні міграційні стратегії принесуть користь депопуляційним суспільствам у наступних поколіннях, зміцнюючи їхню робочу силу, податкову базу та споживчі витрати, а також винагороджуючи країни походження іммігрантів прибутковими грошовими переказами. В умовах скорочення населення урядам доведеться конкурувати за мігрантів, причому ще більша перевага надаватиметься залученню талановитих фахівців з-за кордону. Правильна конкурентна міграційна політика - і забезпечення її громадської підтримки - стане головним завданням для майбутніх урядів, але воно буде варте зусиль.
ГЕОПОЛІТИКА ЧИСЕЛЬНОСТІ
Депопуляція змінить не лише те, як уряди поводяться зі своїми громадянами, але й те, як вони поводяться один з одним. Скорочення чисельності людства невблаганно змінюватиме нинішній глобальний баланс сил і напружуватиме існуючий світовий порядок.
Деякі з шляхів, якими це буде відбуватися, відносно легко передбачити вже сьогодні. Одна з демографічних достовірностей щодо майбутнього покоління полягає в тому, що різниця в темпах зростання населення призведе до швидких змін у відносному розмірі основних регіонів світу. Завтрашній світ буде набагато більш африканським. Хоча сьогодні близько сьомої частини населення світу проживає в Африці на південь від Сахари, на цей регіон припадає майже третина всіх народжень; таким чином, його частка у світовій робочій силі та населенні значно зросте впродовж наступного покоління.
Але це не обов'язково означає, що «африканське століття» вже на порозі. У світі, де виробництво на душу населення відрізняється між країнами у 100 разів, людський капітал - а не лише загальна кількість населення - має велике значення для національної могутності, і перспективи людського капіталу в країнах Африки на південь від Сахари залишаються невтішними. Стандартизовані тести показують, що приголомшливі 94 відсотки молоді в регіоні не мають навіть базових навичок. Яким би величезним не обіцяв бути резерв робочої сили в регіоні до 2050 року, кількість працівників з базовими навичками може виявитися не набагато більшою, ніж в одній лише Росії в 2050 році.
Індія зараз є найбільш густонаселеною країною світу і продовжуватиме зростати щонайменше ще кілька десятиліть. Її демографічні показники практично гарантують, що країна стане провідною державою у 2050 році. Але піднесення Індії скомпрометоване вразливістю людських ресурсів. Індія має кадри науковців, техніків та елітних випускників світового класу. Але пересічні індійці отримують погану освіту. Шокуюче, але сім з восьми молодих людей в Індії сьогодні не мають навіть базових навичок - наслідок як низького охоплення дітей, так і загалом низької якості початкової та середньої школи, доступної для тих, кому пощастило отримати освіту. Профіль навичок китайської молоді випереджає сьогоднішню молодь Індії на десятиліття, а то й на покоління. Індія навряд чи зможе перевершити депопуляційний Китай за обсягом виробництва на душу населення або навіть за загальним обсягом ВВП протягом дуже довгого часу.
Зростаюче партнерство між Китаєм, Іраном, Північною Кореєю і Росією має намір кинути виклик західному порядку, очолюваному США. Ці ревізіоністські країни мають агресивних і амбітних лідерів і, здається, впевнені у своїх міжнародних цілях. Але демографічні тенденції проти них.
Китай і Росія вже давно є суспільствами з низьким рівнем відтворення населення, і зараз в обох країнах скорочується кількість робочої сили і зменшується чисельність населення. Чисельність населення Ірану також значно нижча за рівень відтворення. Дані про населення Північної Кореї залишаються таємницею, але публічне занепокоєння диктатора Кім Чен Ина наприкінці минулого року щодо рівня народжуваності в країні свідчить про те, що керівництво країни незадоволене демографічною ситуацією.
Зменшення чисельності населення Росії та її, здавалося б, нерозв'язні труднощі з охороною здоров'я і виробництвом знань десятиліттями знижували відносну економічну потужність країни, і не видно жодних зрушень у цьому питанні. Падіння народжуваності в Китаї - наступне покоління буде вдвічі меншим за попереднє - неминуче призведе до скорочення робочої сили і прискорить старіння населення, навіть якщо атрофується і розпадеться китайська розширена сім'я, яка до цього часу була основною мережею соціального захисту в країні. Ці реалії, що насуваються, віщують нові немислимі тягарі соціального забезпечення для вже не сліпучої китайської економіки і можуть в кінцевому підсумку перешкодити фінансуванню міжнародних амбіцій Пекіна.
