Був такий радянський анекдот.
Два міліціонера патрулюють парк. Чують голос: "Рятуйте!! Ґвалтують!!". Підбігають. Справді, громадянин в кущах громадянку ґвалтує. Вони його хапають. Він дістає з кишені "корочку", показує їм. Один з міліціонерів віддає йому честь, повертається до жінки й каже: "Нічого не поробиш, громадяночко. Доведеться дати!".
Зараз вже чимало людей - політиків, відставних дипломатів, журналістів - прямим текстом звинувачують ті країни, які евакуювали подалі на захід своїх дипломатів, у боягузстві й зрадництві.
Ну от, в мене таке враження, що вони дивляться на цю ситуацію крізь призму цього радянського анекдоту. Вивезли дипломатів - "то ви що, думаєте, що війна з Росією таки реальна? І ви не хочете, щоби ваші громадяни гинули разом із нами?! Ну і що, що даєте нам зброю і обіцяєте Росії покарання у вигляді пекельних санкцій?! Все одно ви нас зрАААААдили!!!".
Я так не дивлюся. І вважаю цю хвилю дуже шкідливою ("контрпродуктивною"). Стисло поясню, чому.
Коли Німеччина не дає нам зброю для захисту проти Росії, й водночас продає Росії продукцію "подвійного призначення" - тим самим непрямо озброюючи Росію проти нас - це справді зрада. Це ганьба, яка має припинитися.
Натомість коли країни підтримують нас і економічно (та ж таки Німеччина), і політично, і загрозами антиросійських санкцій, і постачанням зброї, але убезпечують своїх громадян від того, щоби вони гинули разом з українцями – це, на мій погляд, ніяка не зрада. Просто тому, що "гинути за нас" вони нам не обіцяли і нам цього не винні. Не настільки ще ми, пробачте, для них "свої". А відповідь на питання, чому ще й досі не настільки, рекомендую пошукати у дзеркалі. Тільки дивитися там треба не на власну цілком прозахідну мармизу, а на колективний портрет українського електорату. А також на шалений і багато в чому ефективний опір надто активній "вестернізації" України з боку різних впливових в Україні кіл (бізнесових, судових, політичних, тощо). Так, їм протистоїть дедалі потужніше українське "прозахідне" лоббі. Але на погляд наших західних партнерів Україна складається з тих та інших. Вони бачать і безкарність "слуг", і "ручне правосуддя", і міцні позиції в країні Коломойського – і все це для них також Україна. Тому зброю дають, але гинути разом з нами за наказом (а не з ініціативи окремих добровольців) – це коли будемо в НАТО. Або принаймні в ЄС. Але для цього треба активніше працювати вдома. А не розкидатися звинуваченнями у зраді.
