Соцмережі ТОТ, це й нові окуповані території й ОРДЛО, заповнені скаргами місцевих жителів на так званих «командировочных», які починаються майже однаково «мы им верили, а они нас ограбили».
Як на мене, ця соціальна історія дуже показова, тому я розповім про неї детально, щоб ви зрозуміли, хто такі ці «командировочне», чому люди на окупованих територіях їм вірили, та чим закінчиться ця соціальна драма.
В ОРДЛО шаленими темпами розвивається бізнес «квартира почасово», тобто оренда квартир чи будинків від години до кількох днів. Люди, які мають кілька квартир чи будинків (родинне майно, спадщина, ВПО довірили ключі, самозахоплення) здають їх в оренду, бо усі гуртожитки та готелі в ОРДЛО зайняті військовими або заселеними гастарбайтерами, яких в ОРДЛО звозять з росії для роботи на комунальних об’єктах.
Я писала про те, що в ОРДЛО завозять тисячі мешканців росії, яких розселяють по гуртожиткам, а потім вже видають квартири, які забирають у тих, хто покинув ОРДЛО.
Це мешканці Красноярського краю, Тиви, Якутії, так звані багатонаціональні росіяни, які працюють в ОРДЛО на комунальних підприємствах, у лікарнях, викладають у школах.
Їх так багато, що мешканці ОРДЛО називають себе «жителями бурятской народной республіки».
Фактично на окупованих територіях відбулась зміна корінного населення на завезене, так звана «бурятизація» Донбасу.
Це теж так звані «командировочные». Спочатку вони приїжджають чоловіки, які користуються шаленим попитом у місцевих жінок. Але згодом, вони привозять в ОРДЛО свої родини, дітей, то «квартира на часик» стає необхідним атрибутом для людей, які живуть на дві родини.
Коли чоловіки гастарбайтери з росії приїжджають в ОРДЛО – а їх звозять вахтами – то є «везунчики», які одразу знаходять собі жінку з квартирою, яка починає утримувати такого чоловіка, а є «часовики», це ті, хто зустрічається з місцевими жінками на кілька годин.
Інша категорія «командировочних», це військові. Військові теж російські або з колаборантів, але з інших міст ОРДЛО. В тил вони приїжджають розважитися. Відпочити, погуляти по наливайкам та потішитися з доступними місцевими жінками. А ось це найголовніша категорія, яка формує попит оренди квартир від години на кілька днів.
Колись розвинуті та цивілізовані міста Донбасу тепер схожі на притон, низькопробний, занедбаний, увесь в смороді, тарганах, вошах, сифілісі, забльований та обі*цяний.
Доступність місцевих жінок, це не в ціні. Ні, звісно є такі, що продають себе за гроші, бо роботи в ОРДЛО не багато, та й зарплатня не така, як очікували ці люди, горлаючи у 2014-му «путин введи». Але здебільшого палкого кохання з росіянами тут прагнуть від самотності, плекаючи надію, що ось «руський военный, сильный, здоровенный» закохається в донбасянку та відвезе її у маєток десь на Рубльовці, як показують у російських телесеріалах.
Мешканці Донбасу досі вірять у казку, що росіяни багаті, та живуть шикарним життям серед нанотехнологій, червоної ікри, безкоштовного газу, тому не дуже розуміють тих «командировочных» які кажуть, що міста в ОРДЛО багаті, шикарні та сучасні, а не те, що їх «дыра».
В ОРДЛО дуже багато дітей, народжених від оцих «командировочних». Хтось народжує «для себя», але здебільшого через можливість отримати материнських капітал, виплати, гуманітраку та допомогу від батька. Батько, який має по кілька дітей у різних містах ОРДЛО, частіше за все за них забуває, тому в ОРДЛО зростає батьківська агресія, коли матері за свої недолугі мізки зриваються на дітях, калічать їх та б’ють.
Також в ОРДЛО зростає кількість вбивств чи смертей після побиття від отриманих ушкоджень, самих жінок, яких забивають чоловіки- «командировочні».
«Сожитель, хахаль, гражданський муж» так називають в ОРДЛО військових, які мають тривалі стосунки з місцевими жінками.
Банальне повідомлення у соцмережах «убил сожитель», це ще одна соціальна історія, яку я маю написати.
Але більшість таких історія починаються з побачення у квартирі, які знімають на годину.
Я не буду писати про мораль, на що сподіваються ці жінки, бо «жінка» в ОРДЛО може бути й 12-16 років. Бо дуже хочеться нової одежі, випивки, танців, барів, смачного, гарних гаджетів, а батьки не можуть це дати, а подружки вихваляються, а військові такі ласкаві, добрі, щедрі…
Це дослідження я ще збираю. Воно важке й липке, то після кожного отриманого листа з повідомленням про історії дівчат, дуже хочеться відмитися, щоб цей бруд не липнув до тебе навіть через монітор.
Тому сьогодні виключно про оренду квартир, хазяїв, очікування та реальність.
Цей бізнес буде прибутковий. Тому родини, які мають декілька квартир та здають їх погодинно, живуть гарно.
Не гребують тут здавати погодинно й чужі квартири, ключі від яких довірливо залишили господарі, які виїхали з ОРДЛО.
Це називається «кожний виживає, як може». Як правило, ті, хто має спадкове майно, або родинне, вибирають з’їхатися в один будинок, а квартири здавати. Чим більше житла, тим гарніше життя й заробіток. Звісно без податків. Мешканці ОРДЛО дуже люблять свої «республіку», але податкову вважають «укропською», бо не розуміють, чому вони мають платити податки, бо ж росія все має давати безкоштовно.
Ціни на оренду квартир космічні. Влітку за таку ціну можна зняти квартиру на морі. Але попит на ці послуги скажений, бо військових дуже багато, й відпочивати вони люблять з шиком.
Як правило, військові залишають квартири у бруді, з залишками «любові», блювотиння, сміття. Щоб привести таку квартиру до ладу, інколи власник має витратити грошей в десятеро більше, ніж отримав від оренди.
Спочатку в ОРДЛО почали з’являтися клінінгові компанії, які за гроші прибирали «чорні» квартири. Але після того, як по місту пішли чутки, що люди, які прибирали у таких квартирах отримували у «подарунок» венеричні, інфекційні хвороби, туберкульоз чи СНІД, то більшість компаній закрилися чи почали відмовляти власникам «часовщикам» у наданні послуг.
Бруд, це одна «плата» російських військових за послуги. Інша, це пограбування квартир.
Звісно ж ніякого договору оренди не має, тому власник квартири віддає ключі на довірі. Як правило, росіяни та й місцеві колаборанти довірою нехтують, тому багато квартир вичищають під нуль. Виносять речі, побутову техніку, навіть меблі.
Звісно, покарання немає й не може бути. Як правило на «претензии» відповідають так: «мы вас защищаем, а вы неблагодарные, нам на фронте нужнее, чем вам, вы нам обязаны».
Звісно ж, висновків не робить ніхто. Власники квартир чешуть макітру й купують у квартиру речі, які вкрадені з іншої, бо ж треба продовжувати «бізнес». Звісно ж «русские ни при чем», й звісно ж суспільна думка на боці «командировочних», бо ж «это наши мальчики, они нас защищают, вам что жалко, хотите, чтобы вас грабило НАТО и укропы».
Так й живуть. Інколи кричать «караул,грабують», але якось невпевнено, бо за 10 років чітко зрозуміли, що таке обов’язок мешканця російського гетто, утримувати своїх «защитников». Ті, хто наважився подати якусь заявку чи скаргу на військових, одразу отримують попередження, що можуть отримати строк за «дискредитацію российской армии». Тому люди мовчать. Питання, чому так вийшло, не ставить собі ніхто.
