1. Весь час ми повертаємося до теми - чи все ще сильна російська армія, чи досить в неї набоїв, снарядів та ракет, чи вміють воювати російські генерали, чи гарно вони вміють планувати свої дії.
Давайте проаналізуємо ситуацію.
Російського громадянського суспільства не існує. Воно знищено. Є купка інтелігентів переважно старшого та середнього віку, які пам'ятають кінець 80-х - початок 90-х, коли в публічній сфері знищували КГБ-НКВД-ОГПУ та КПСС-ВКП(б), і, здавалося, все суспільство було налаштовано на демократичні цінності. Але ці цінності не сприйняли саме ті, до кого в Росії перейшла влада. Привласнивши разом з "грошима партії" і партійну систему управління, вони створили нову КПРС - Єдину Росію, більш цинічну, і нове КГБ - ФСБ, теж більш цинічне, яке, замість патріотизму та ідеалів Маркса/Енгельса/Леніна/Сталіна, підгодовується виключно грошима та згадками про перемогу над Німеччиною. Армія, з одного боку добре фінансувалася з точки зору закупівлі техніки та організації безкінечних перевірок, переміщень та навчань, з іншого боку, трималася або на військових династіях, або на горілці і безпорадності життя в військових гарнізонах.
Таким чином перша, знищена частково в парадних колонах до Києва і Харкова, частина російських військ, що зайшла в Україну, - це були кадрові військові, які йшли за орденами та славою, але не планували, а частіше за все, і не вміли воювати. Друга частина, яка була частково знищена під Ізюмом та Гуляй-Полем в квітні-травні - це, здебільшого, гарматне м'ясо з окупованих українських територій та віддалених цивілізаційно регіонів РФ, яке, навіть не встигло зрозуміти, як виглядає смерть. Але їхні старші офіцери і генерали вже мають бойовий досвід і багато хто з них вже засвоїв ту тактичну модель, яка зараз використовужться після, нарешті, уважного прочитання радянських підручників по досвіду 1944-45 років. Вони не жаліють артилерійських снарядів та ракет воздух-земля, використовують наявні РСЗО та, навіть, "Солнцепеки" для повного знищення всього, що знаходиться перед ними. Вони почати жаліти не стільки солдат, скільки себе, під загрозою трибуналів та карних справ, і не кидають солдатів вперед. Вони тримають відстань між арміями. Незалежно від бажань вищого командування, вони бережуть життя. Саме тому абсолютно змінився характер війни. Основні успіхи українців зараз пов'язані з точним наведенням за допомогою безпилотників, нашої нової артилерії на бази, склади, штаби, стоянки, залізничні ангари та ін. Саме боротьба проти самої можливості загарбників технічно організувати наступ - в цьому і полягає зараз основна задача наших військ на цьому етапі. Саме активне використання високоточної артилерії, яка вже є по всьому периметру фронту, нові артилерійські бригади від 40-ї і до 46, і є нашою надією. В той час, коли ми чекали, коли ж вже нарешті, українські артилеристи навчалися. І навчилися.
2. Саме те й відбувається зараз з Химарсами. Війна- це складна робота зі складною технікою. Потрібно зрозуміти, що ми зараз отримали 4 одиниці цієї техніки не для бойових дій. Це - навчальна техніка. Тільки від вміння українських бійців під час екзаменів залежить, скільки і коли Україна отримає цієї справді фантастичної техніки.
Я не знаю нічого про американські танки та літаки. Але впевнений, що програма ленд лізу створювалася для перемоги, а не для домовленості з ворогом. Він - сильний. У нього - багато заліза. І, на відміну від двох світових війн, не тільки від тоннажу скинутих снарядів залежить перемога, а і від професійності наших військових.
Саме цим відрізняється наша армія-2022 від армії-2014. Саме це не зрозуміли росіяни.
3. Коли ми говоримо про кількість того, що використовується проти України, потрібно сказати: на початку війни сюди прийшло багато зброї, але ця війна виглядала лише етапом світової війни, тому була виділена обмежена кількість, більше для залякування, ніж для реальних бойових дій.
Так, все менше залишається того, що сюди заїхало в лютому. Але зараз Росія вже зрозуміла, що ця війна - це війна на її збереження та виживання, тому в бій іде все, що вони можуть забезпечити навченими людьми. На зміну Градам йдуть Урагани та Смерчі, на зміну Мсті - Піони. Парад в Москві був на рівні третього ешелону, бо найкращі були тут. Так, мобілізація не оголошена і вона малорезультативна, але вона йде. Через погрози, через залякування тих, хто чимось завинив державі, через використання тиску та купівлі місцевих еліт в національних регіонах, через провокування мародерства, набирається армія нелюдів. Якій протистоїть мотивована армія з найкращого людського матеріалу, українська. Саме тому, очевидно, що рівень використання, та, головне, збереження техніки - професійний. Саме тому ми вже бачимо і побачимо ще більше протягом цього місяця, десятки історій про знищення в російському тилу цех мегатон боєприпасів та розкиданих по окупованих землях колон техніки, закопаних в капоніри т-62 та піонів, бтрів, що стоять біля зайнятих агресором приватних домівок, складів, цехів підприємств. Часто українцям вдається знищувати їх, зберігаючи будівлі, за якими ховають техніку, але, на жаль, ми повинні розуміти, що пріоритет- ворожа техніка та особовий склад.
4. Важливо. Цього тижня запрацювали два великих підприємства - Єврокар(Шкода, Фольксваген) в Ужгороді, і Арселор Міттал(Колишня Криворожсталь) в Кривому Розі. Це - не тільки податки та робочі місця. Це - рішення аналітиків великих світових концернів, які прораховують ризики. Це, - особливо це стосується Кривого Рогу, - побудована логістика в часи війни. Це - приклад іншим. Я маю досвід складної логістики в ці місяці. Я впевнений, що кожний підприємець, що саме зараз поновлює бізнес - це авангардист, що веде до світлого майбутнього своїх підлеглих. Кожен відновлений товарний ринок - це не завтрашня, це сьогоднішня частина ВВП нашої країни. Захід нам буде надавати гуманітарну допомогу в будь-якому випадку, але краще мати мобільну живу економіку в момент перемоги, ніж купу деморалізованих людей, які не працюють.
5. Зараз багато пишуть, як ми всі постріли в часи війни. Як багато тих, хто вирішив не повертатися після війни і знайшов собі нову батьківщину, постить в соцмережах пляжі та ресторани в південній Європі. Це частина нової реальності, яку потрібно прийняти. Хтось платить життям за нашу перемогу. Хтось до неї не буде мати стосунку. Якщо ти хочеш і можеш працювати в Україні і твої діти в безпеці - повертайся. Якщо хочеш повернутися тільки для продовження відпочинку - не потрібно, не перевантажуй систему життєзабезпечення, яка працюю на критичному рівні.
Подбай про родину. Подбай про країну. Подбай про роботу.
А втома та відпочинок для тих, хто тут - це вже потім. Тримаємось. Довіряємо ЗСУ.
Слава Україні
