Зеленський присвоїв Валерію Залужному звання Героя України.
Як щось відступне. Про таке кажуть: в свинячий голос.
І виглядає це як насмішка, а не як визнання.
Бо справжнє визнання не в медальках, а в народній пам’яті.
Я був проти присвоєння звання героя України Степану Бандері чи Романові Шухевичу.
Ніт, щоб позлити вату і сасєдушек — то було правильно.
Але навіщо ставити Бандеру і Шухевича в ряд із “героями” Звягільським, Лук’яненком чи Богуслаєвим?
Не стильно. Та і навіщо? Вони і так символи, без указів.
Але Генерал мужньо пройшов і через це випробування.
Випробування такою вишуканою наругою.
Щоб маленька самозакохана людинка була задоволена.
А між тим — Залужний вже давно у пантеоні найкращих полководців України і світу.
Він вже в одному ряду із гетьманами Сагайдачним, Хмельницьким, Виговським.
Він в одному строю з Болбочаном і Шухевичем.
Але він і в одному рядку історії з Наполеоном.
Скільки разів Наполеон нагинав російську армію?
Під Аустерліцом? Там він здорово наваляв Кутузову. Але у росіян був історичний відмаз — австрійці підвели. Вони ніякі і тому ми програли.
Потім була битва при Прейсіш-Елау. У цій битві була нічия. Просто бойня без переможця.
Потім був Фрідланд. Бенігсен загнав російську армію в пастку і Наполеон просто розстрілював на переправі російську армію. Повний тріумф французів. І саме тому в російсько-радянській історії про цю битву мало писали.
І навіть у Толстого у “Война і мір” про Шенграбен і Бородіно дофіга, а про Фрідланд ні слова.
Ну і гордість рускіх — Бородіно. Насправді — перемога Наполеона, хоча рускіє зараз це видають за власну перемогу і безсмертний подвиг. Прадєди ваєвалі.
Ага. А потім залишили в полон 10 тисяч поранених. Кинули.
Рускіє ж на вайнє своїх нє бросают, усім відомо.
Так ось, з великих битв (Битву народів не рахуємо, там було багато різних армій) Наполеона з росіянами він три виграв, одну звів у нічию.
А генерал Залужний жорстко побив росіян на півночі весною 22 року. Так, що їм довелося оголосити жест доброї волі.
Потім був вересневий наступ під Харковом, геніальний по задуму і здійсненню.
І потім у листопаді — звільнений Херсон.
А у 23му році — наступ на Півдні: без переваги в повітрі, намацуючи новітню тактику.
І (що неймовірно) наступаючи ми клали ворогів більше, ніж втрачали своїх.
І щоб не кричали в Офісі президента — це теж перемога.
Залужний перемагав росіян частіше й крутіше за Наполеона.
Наполеону правда не везло: проти нього в російській армії воювкали українці. Йому важче було.
Але все одно — Залужний — той генерал, який в новітній історії завдав росіянам поразок найбільше.
А Вермахт? - скажете ви?
Ну це інша історія. Там інші передумови поразок РККА. Порівнювати важко. Та і де той Вермахт?
Тому безперечно Залужний уже в історії. І в українському Пантеоні Героїв. І в пантеоні великих полководців усіх часів.
Зеленський теж уже в історії. Але для історії важливо: а з яким знаком ви туди зайдете?
Як вас згадуватимуть нащадки? Як героя і рятівника Вітчизни?
Чи як мілкого самозакоханого ревнуючого поца?
