Влада нікого не грабує. Вона не вчиняє нічого протизаконного. Вона закони ухвалює такі, щоб задовільнити апетити невеличких груп із специфічними інтересами.
І йдеться не лише про тих, хто має формальні ознаки влади. А й таких, як Ахметов, Фірташ і Коломойський, які мають волю і можливості.
Є в цьому легіоні і рядові бізнесмени, менеджери, спеціалісти – той самий «середній клас», на який так сподіваються наші пророки.
Меркантилістську частину «середнього класу» вирізняє те, що вона навіть не намагається конкурувати - за рахунок інновацій, винахідливості і працелюбності. А вбачає запоруку успіху в одному: умінні (як пише економіст Ернандо де Сото) «заручитися симпатіями і підтримкою президента, міністрів та інших функціонерів (що зазвичай означає уміння їх підкупити). І тому найбільшою статтею витрат – часу й коштів – для них є витрати на бюрократичні інтриги».
Меркантилістський середній клас відтворює меркантилізм у владі. Своїм угодовством.
До цього «безрозмірного» пулу меркантилістів залучені й безліч інших людей - високооплачувана обслуга верхівки з числа дрібних політиків, політологів, журналістів, блогерів, різного роду експертів і фейкових громадських організацій. До них належить і опозиція, яка йде до влади з одним гаслом – добитися привілеїв для одних за рахунок привілеїв для інших.
Їх сотні тисяч, можливо –мільйони. Якби я був марксистом я назвав би цей кластер «правлячим класом», а якби був поетом, то – «товстим шаром масних вершків поверх пісної сироватки суспільства».
