Варто заговорити про гетьмана Скоропадского – обов’язково знайдеться особа, яка згадає про неї. Про Грамоту про федерацію з Росією, яка нібито стала причиною повалення гетьмана. Мовляв – гетьман Скоропадський за першої ж нагоди спробував повернути Україну назад в Імперію. Чи правда це?
Шкода – не згадують політичне тло на якому з’явилася грамота. А тло було таким. Німеччина програла Першу Світову війну. Німецькі війська, що перебували в Україні, мусили забратися на батьківщину. Як похідне, перед молодою українською державою у повний зріст поставала загроза – більшовицька Росія. На руках у українського уряду був урожай 1918 р. та кошти від продажу цього хліба Німеччині та Австро-Угорщині. Почитайте мемуари будь-кого з більшовицьких діячів – літо-осінь 1918 року в червоній Росії вирував голод. Куди підуть більшовики – було очевидно. І Україні проти червоних боронитися було нічим.
Не можна сказати, що у України взагалі не було армії – існували Запорізька, Сірожупанна, Сердюцька дивізії, тощо. Січових стрільців Коновальця я тут не згадую – вони були призначені для зовсім іншої мети, а гетьман у своїх мемуарах про наміри щодо «січовиків» написав неправду. Питання полягало в іншому. Протягом 1918 р. більшовики розбудували повноцінне військо – Червону армію. Керували тою армією не комісари і не пролетарі, а кадрові генерали царської армії – Раттель, Бонч-Бруєвич, Маніковський, тощо. Як кадровий військовий гетьман чудово розумів – сили нерівні аж ніяк. Так, власну армію Україна розбудовувала – були створені кадри восьми армійських корпусів. 14 листопада 1918 р. мусила початися мобілізація до війська. Але українському війську ще був потрібний час на злагодження і виучку особового складу. Потрібні були союзники.
Саме залученням союзників гетьман і зайнявся. Першими союзниками стати мусили донські козаки отамана Краснова. Козаки Краснова з червоними воювали весь 1918 рік. Всевелике військо Донське на той момент було незалежною державою – так само як і Україна. Мемуари отамана Краснова чітко вказують, ні в яку імперію донці не збиралися, і саме це було причиною конфлікту Краснова з генералом Денікіним. Добровольчу армію на Дону називали презирливо: «мандруючі музики», натякаючи що жодної території сам Денікін не контролював.
Другим союзником мали стати держави Антанти – переможці у війні. Антанта могла наказати захищати Україну ще наявним німецьким гарнізонам – після капітуляції вони підпорядковувалися їй. І от тут виникла проблема. Антанта перебувала в договорі з Росією і тому не могла укладати угоди з її уламками, по факту – сепаратистами. Антанта відверто вороже ставилася до України, у ній вона вбачала проект своїх ворогів-німців. Антанта підтримати була готова лише ту силу, яка могла виступити від імені Росії. Це й стало причиною Грамоти про федерацію.
Прибічники Петлюри і Винниченка якось забувають, що ні на яку федерацію не погоджувалися як раз таки білогвардійці. Україна не мала раніше в Імперії жодного автономного статусу – лише 9 губерній. Гетьман же пропонував білогвардійцям конфедерацію на рівних. Денікін, якого Скоропадський гарно знав по фронту, на таке не пішов би ніколи в житті. Про це промовисто написав у мемуарах генерал Врангель.
І ще питання, яке вганяє в ступор всіх гетьманофобів. А з якою власне «Росією» збирався федералізуватися гетьман? Дон і Кубань відпадають – вони уже були незалежними державами. Денікін не контролював територій, він перебував на теренах Дону. Армії Колчака ще не існувало – була Уфімська директорія, теж незалежна. Єдиною Росією, з якою можна було об’єднуватися, була Росія більшовицька – ворожості до неї, гетьман Скоропадський ніколи не приховував.
І нарешті. Грамота про федерацію НЕ була причиною повалення гетьмана Скоропадського. Насправді згадку про грамоту в Декларацію Директорії вставив особисто Йосип Назарук увечері перед путчем. Незалежно від того була б Грамота чи ні – путч проти гетьмана соціалісти Винниченка підняли б так само. Спільно з більшовиками.
