Я чую, як його б'ють. Неначе знаходжусь у сусідній кімнаті, темній, замкненій, і кожної ночі чую, як його розстрілюють. Пускають кров. Роблять боляче.
Він сильний і кремезний. І здатний витримати майже все. Мовчки, зціпивши зуби, перев'язує свіжі рани і кожного ранку йде працювати. Вже кілька страшних місяців, які нам всім досі хочеться вважати за страшний сон, але ж...
Він молодий та зухвалий, скільки би йому не виповнилося років. Понівечений, порізаний, посічений, але тримається. Бути його частинкою - це для мене привілей, бо робить тільки сильнішою. Додає шаленої злості та мотивації, виховує силу волі, наносить відбиток дорослості та зрілості у прийнятті рішень, у реагуванні на справжню біду.
Його спалюють, і він гасить ті пожежі. Кожної ночі. Вони нескінченні, але він витримує,знову і знову. Його збивають з ніг, але він стоїть попри все на своєму. Він неймовірний і рідний.
Пишаюся.
Люблю дуже. Хворію разом з тобою. Отримую твої поранення. Чую твої думки. Мені боляче за тебе. Підтримую тебе. Я тут. Чую, бачу, і теж тримаюсь.
Харків.
Мій герой.
