"Холостий постріл у Бєлграді" - Ігор Гулик

"Холостий постріл у Бєлграді" - Ігор Гулик

Коли у новинних стрічках з'явилося повідомлення про загострення між Бєлградом та Приштиною, письменник Андрій Бондар зреагував майже миттєво: "Яка Третя світова, ми ще Першу не закінчили…".

І почасти мав рацію, бо якщо у Європі відбувається якийсь конфлікт, то як же без її м'якої підчеревини?

Насправді Європу прокинули цього разу не постріли Гаврила Принципа з "терористичної організації "Чорна Рука" у Сараєво, а макабрична за своїм змістом, ба навіть дефініціями заява функціонера Сербської прогресивної (!) партії Володимира Джукановича: "Мені здається, що Сербія змушена буде почати денацифікацію Балкан. Я хотів би помилятися".

У цій заяві – "прекрасне все". Особливо дослівне повторення мантр Путіна перед і під час агресії в Україну. І натяк на "змушеність", мовляв, ми не хочемо, але нас штовхають. І майже тотожний, якщо виходити з логіки московського режиму, контекст "утисків" російськомовного населення у штучно створеному терористичному анклаві "ЛДНР", тільки у випадку Косова навіть такого формального утворення серби там не мають. Історія як така не вартує виїденого яйця, - заміна автомобільних номерів аж ніяк не утиски чи зневага… Причому тягнеться вона вже понад п'ять років, і сторони мали всі можливості з'ясувати стосунки мирно й полюбовно.  

Та шукали просто привід. Причому шукали його не в Бєлграді, а в кремлі. Для того, аби ще раз тицьнути Європу в очевидну річ: нападом на Україну Путін не обмежиться, навіть якщо (звісно – фантастика) йому поталанить "зібрати до купи" всі уламки почилого у Бозі СРСР, він згадає про "соціалістичний табір", теж, за його дикою логікою, "легковажно подарований" "імперіалістам". Якщо врахувати, що, окрім Вучича, ще одним відвертим адептом Путіна є угорський Орбан, то, на думку кремлівських адептів, у Брюсселі лякливі та "розважливі" чиновники мали б набратися достатньо страху і гальмонути на "українському фронті".

У цьому ще одна причина. Росія – у передчутті поразки в Україні. І причиною цього фіаско цілком обґрунтовано вважає безпрецедентну підтримку Києва західними союзниками. Звичні мантри про "право на удари по логістичних ланцюжках постачання закордонної зброї в Україну", та й, — хіба це таємниця? – реальність таких ударів, не діють. А HIMERSи та М777 працюють, і щораз то ефективніше. Тому слід було завдати удару в геть несподіваному місці, на Балканах, які завжди вагітні міжетнічними кризами. І в символічний момент – 28 липня 1914 року розпочалася Велика війна… Однак не варто жити минулим. Напрочуд влучним з цього приводу є дивовижний серб Мілорад Павіч, що написав у "Пейзажі, намальованому чаєм" дослівно таке: "Коли життя перевертається догори дриґом, безодня під ногами не стає небом".

"Сербія переможе", - хвалькувато заявив у Бєлграді Александер Вучич. Переможе чи ні, — ще питання. Але те, що викличе алюзії й створить враження, що Путін не сам у Європі, — безсумнівно. Не даремно кілька днів перед балканською "кризою" "сонний блазень" Медведєв опублікував "мапу" України, розділеної кількома західними сусідами. Сон розуму породжує демонів.

Хоча на цей раз дуже радикально спрацювала місія KFOR, у підтекстах заяви якої прозоро читається натяк, що Сербії, у випадку загострення, доведеться мати справу з НАТО. Нинішня ж Росія навряд чи здатна на марш десантників 1999 року з Уґлєвіка (Боснія та Герцеговина) до аеропорту "Слатіна" у Приштині. Крім бездумної демонстрації "сили", він завершився пшиком. А ось український контингент у складі KFOR понад 20 років підтримував мир і стабільність у Косово. Без барабанного бою і розгорнутих знамен…

Чи хтось сумнівається зараз у неспроможності кремля на пряму інтервенцію в Косово? Це – зі сфери фантазій. Уся його військова потуга зосереджена на українському фронті, і навряд чи вона зможе стримати незворотність наступу ЗСУ та їхню здатність витурити агресора за кордони, визначені не тільки лютим 2022 року, але й з анексованого Криму. До слова, анексуючи український півострів, Москва лицемірно розповідала Європі та світові про "прецедент Косово". Плутаючи при цьому не тільки дефініції, але й "історію з географією".

Тож, думаю, цього разу словесна перепалка на Балканах виявилася "холостими пострілами". Політична Європа (не військова, як зазначено вище) доволі спокійно зреагувала на інцидент. А це означає, що чергова спецоперація Путіна провалилася. Яким би не був Вучич, він – не з "Чорної руки". І, як би йому того не хотілося, співпраця з історично "ненависною" для сербів Анкарою доводить, що таки варто "залишити мертвим ховати своїх мертвих", тобто жити майбутнім, а не старими образами.  І, гадаю, той же офіційний Бєлград теж добре розуміє, що його "принципова позиція" непідтримки антиросійських санкцій ЄС – це лише тимчасова поза на тлі тотального "енергетичного зашморгу", який готується в Європі. Пастка для Путіна, яку він ретельно вибудовував роками власноруч для всього континенту.

Світ таки завершив Велику війну у Версалі. Час і місце завершення Третьої вирішить історія і ЗСУ.

Р.S. І так, — Україна нарешті має визнати Косово.