Коли побачив в ФБ той папірець із бажанням у мільйон доларів, то теж досхочу насміявся.
Але почитав розважливих людей і устидився своєї першої реакції.
Бо ж і справді,яка в тому радість - поіржати над маленькими слабкостями людей? Яка звитяга - робити з цих грішків висновок про вселенської ваги моральне падіння?
І згадав, що це не вперше під час обшуків щось таке незначне, але з натяком на зраду батьківщині, витягують на світ божий.
Наче б і дрібнота, а як складуть до купи одне до одного, то вже й система простежується.
То якусь тисячу рублів російських (за яку нічого не купиш), то брошурку московської церкви, то передвибору листівочку якогось умовного шуфрича, яку тицьнули колись в руки, і десь вона загубилася й забулася в кишенях старого пальто.
І вже й не можеш пригадати, де її підібрав.
А не можеш, скажуть шукачі, значить щось приховуєш...
Пильне око всевидющої громадськості все побачить і промовистий язик всезнаючого народу все засудить.
... І жахлива думка мурахами пробігла по спині: а що як (не дай Господи) у мене в домі учинять такий шмон?
Чого вони там тільки не знайдуть на свою втіху!
Ну, по - перше, бібліотека. Там 95% книг на стелажах - російськомовні! Пушкін з Толстоєвським ( тобто Толстим і Достоєвським) то вже злочин. А є ж іще Булгаков. Але то квіточки.
Бо є ж іще горище, а там таке, що навіть розповідати страшно.
Поїдений шашелем п'ятитомник статей В. Леніна під редакцією Бухаріна ( який батько нелегально привіз у Київ у п'ятдесяті роки, тоді за Бухаріна могли й строк дати).
Вибрані промови Сталіна 1949 року видання, куплені на книжній барахолці.
Застольні розмови Гітлера, видані в 1987 р. ..
І безліч іншої страшної крамоли.
Отак розкладуть все це опери перед камерами - і побачить народ таємне кубло інформаційного диверсанта.
Але ж і це ще не все. Десь там, на горищі серед мотлоху доживають віку мої комсомольський і партійний квитки.
Справжні українські патріоти свого часу, після провалу ГКЧП, їх публічно, під фотокамеру спалили. Щоб же ж документальне свідоцтво відречення від старого світу було.
.А мені було ліньки. Залишив для історії. А воно ж - речовий доказ!
Але найстрашніше: у якомусь темному, заплетеному павутинням кутку стоїть, обмотаний довкола древка, червоно- синій прапор з золотистими серпом і молотом - радянської ще України. Куплений ще дідом ( бо дільничний міліціонер стежив, щоб вивішували на свята) він простояв там уже років 50. І з них років 40 я його не бачив. Може, правда, миші з'їли...А що, як ні?
І у тих, хто робитиме обшук ( не дай Бог) виникне логічне запитання: а чи не готувався я потайки до зустрічі окупантів з цим радянським прапором? Бо чого ж його ховав?
Новорічних побажань самому собі стати мільйонером, не пригадую, щоб писав...Чи писав? А ну як знайдуть?
...А ви, дорогі мої друзі, ви добре пам'ятаєте, який компромат чекає свого часу серед непотребу у ваших шафах і на горищах? Які побажання, кому й коли писали? Ану коліться!
