Як правило, саміти між Києвом та Брюсселем фіксують черговий етап у відносинах. За «правилами жанру” на таких заходах відбувається своєрідне інтелектуальне змагання між сторонами, ключовим елементом якого є аргументованість і твердість, але, одночасно, і партнерський підхід. А головне - здатність дослухатися до позиції і очікувань іншої сторони.
На чому зосередити увагу?
- Зеленському варто було б не вдаватися до “зухвальства” щодо очільників ЄС. Недипломатичні випади будуть не лише зайвими, а й шкідливими. Високі гості з Брюсселя мали б побачити навпроти себе не “нахабного керівника із паростками авторитарності”, а справді “відданого європейській інтеграції державника”. Ніхто в делегації ЄС не матиме мандату відповісти “коли Україна стане членом ЄС?”, а тому й Зеленському не варто хайпувати на цій темі. Більш ефективним і конструктивним буде продемонструвати глибоке володіння проблематики та уважність до слів іншої сторони. Цим, власне, і визначається двостороння хімія, якої у відносинах між Києвом і Брюсселем поки бракує.
- На зустрічі з брюссельськими друзями Зеленському слід було б утриматися від демонстрації “партнеронезалежності”. Не відкриємо таємницю: подібні випади не викликали захоплення серед партнерів, і не лише в Брюсселі. Хай би скільки не викручували з Михайлівської цей посил через позитив, ніби ніхто не збирається відмовлятися від партнерських відносин, поваги до Києва ця “доктрина Зеленського” не додала. Навпаки. Замість “партнеронезалежності” Банкова ризикує поглибити втому від України, для якої “поради - не поради” і “партнери - не партнери”. Саміт Україна-ЄС у Києві надає вчасну нагоду збалансувати зазначені підходи і розвіяти сумніви щодо дрейфу України у море багатовекторності.
⁃ Під час Саміту Зеленський має запропонувати оновлені підходи до політики з протидії агресії РФ. Та, одночасно, застерегти від занадтої довіри до Кремля з боку самого ЄС. Путінський режим не має наміру відступати і будь-які жести відкритості з боку ЄС сприймає як слабкість. Безперечно, важливим завданням Саміту має стати координація кроків з подальшої протидії РФ, продовження і посилення (!) санкційної політики, невизнання анексії Криму, підтримка та практичні кроки із впровадження Кримської платформи (важливо, щоб Банкова вже надала партнерам чіткі кроки в напрямку реалізації потенціалу платформи).
⁃ Енергетичних дивідендів від Росії через Північний потік-2 не отримають ані ЄС, ані Україна. Київ має все аргументовано роз’яснити, оскільки загроза «зимового російського реваншу» є реальною. Прикро, але на зустріч з лідерами ЄС Київ виходить з послаблених позицій, особливо на фоні значного підвищення ціни на газ. Заклики Києва щодо унеможливлення запуску ПП-2 зустрінуть з боку європейців лише роздратування. Тому Банковій важливо спромогтися по-максимуму “витиснути" з ЄС у питанні інтеграції України до енергетичного ринку, використання потенціалу Європейської зеленої угоди для модернізації України. Формула наступна: з Україною енергетична безпека ЄС міцніша, ніж без України. Треба бути готовим, що ЄС відмовиться включати до тексту Спільної заяви Саміту засудження ПП-2.
⁃ Майбутнє миру, безпеки і стабільності Об’єднаної Європи вирішується саме в Україні. Цей напрям важливий і з точки зору відходу Меркель з посади Канцлера. Варто зафіксувати прагнення України приєднатись до Європейського безпекового союзу, започаткувати т.зв. військову місію ЄС в Україні, про яку в Україні почали говорити ще з 2015 року в контексті відсічі російській агресії.
І наостанок: інтелектуальне змагання щодо змісту Спільної заяви за результатами Саміту триватиме до останнього моменту. Хочеться побажати українським переговірникам відстояти наші інтереси з позицій прагматизму і реальної доданої вартості для забезпечення євроінтеграції України.
